Капітан Харді

Зазвичай то, з чим частіше може зіткнутися пірат у космосі – це нудьга. Особливо яскраво вона проявляється, коли корабель перебуває в засідці на конкретну «пташку», коли заглушено всі вихідні сигнали, у тому числі й вихід у всегалактичну павутину. У такі моменти нудьга долає навіть капітана.

– Капітан!

Крик комірника випередив його появу. Я залишився сидіти на місці, не віднімаючи холодного компресу від ока. Судячи з кроків, що наближались, мені збиралися доповісти щось дуже цікаве.

– Капітане, дивіться, що я знайшов на продовольчому складі.

Переді мною Кунц бухнув купу ганчір'я. Мені здалося, що вона заворушилася. Дивний ефект, сльозилися обидва ока, хоча помічник кухаря приклав мене лише у правий. І то випадково: я як дурень поліз рознімати забіяків, мовчки, замість того, щоб на них гаркнути. У результаті один сидить у карцері, а другий в ударному темпі драїть камбуз наодинці. А все через що? Правильно, через нудьгу. Може наступного разу змусити їх приготувати обід за допомогою лише однієї руки, а якщо не впораються, то відрізати? Ух, нарешті всяка нісенітниця в голову не лізе, таких як, нігтики, пальчики і мордочок. І голова майже не болить, то ж подивимося, що там притяг комірник. Він же харчоблок, він же скнара Кунц.

Що ж мало статися, щоб він виліз зі свого барлогу?

Відповідь уже сиділа біля підніжжя мого крісла і вирячилася на мене, як на божество.

– Ка-а-апітан Ха-арді.

Прошепотів ще зовсім безусий молодик. Худий, незграбний, у мішкуватому балахоні, що замінює робочим одяг на Вільній Землі 8.

Ось дивина, він ще не встиг завинитись, а мені вже хочеться йому врізати. Хоча, чому це не завинив? Він таємно проліз (перевірити, хто був тоді черговим) на наш корабель, жер (без сумнівів) наші запаси – це вже тягне на покарання. А потім це «Харді», що звучить для моїх вух як якась кличка.

– Борець, – звернувся я до першого помічника. – Нагадай мені, скільки я обіцяв всипати батогів тому, хто так мене назве?

– Тридцять капітан.

– Тридцять? – я окинув кволе тіло нахаби. – Замало. Хоча він охолоне раніше. А йому ще за незаконне проникнення відповідати. Ну що дивишся? Розкажи нам, навіщо проник на корабель?

– Я ... мріяла, тобто мріяв, так, тебе, тобто вас, побачити. Зустрітися та…

– І що? Ми зустрілися, що далі?

Хлопець сполохано озирнувся, помічаючи все нові й нові обличчя навколо нас. Всім, хто не був на чергуванні і хто не спав, чекаючи зміни, прийшли подивитися на зухвальця. Він схлипнув і спробував підповзти до мене ще ближче. Але перший помічник пильнував: схопив його за комір і відштовхнув. Хлопець відразу скочив на ноги і швидко заговорив:

– Я також хочу бути піратом.

– Який жаль, а в нас немає вільної посади.

– А якщо я скажу, що вона скоро з'явиться?

– З чого така впевненість?

– Про це я можу розповісти лише наодинці.

Щось у мене знову голова розболілася. Де там мій засіб від головного болю? Я приклав долоню до крісла, і в ньому відкрилася ніша, де зазвичай зберігався бластер. Демонстративно виклавши його на підлокітник, я вдав, що уважно слухаю.

Він переводив погляд із бластера на мене і назад.

– Ну добре. Я знаю, що на твоєму, тобто на вашому кораблі, є шпигун від федерації.

– Це цікаво, розповідай далі. Як він виглядає? Де сів?

– Я… ще не знаю, – хлопець розгубився.

А я ні. Точний постріл і тіло одного з абордажників упало на підлогу. Жаль без спецефектів у вигляді бризок крові по палубі. Бластер надто гуманна зброя, чи то річ швастер з розривними кулями, але, на жаль, в умовах космічних польотів він не доступний. Я особисто заблокував арсенал на той час, доки ми не приземлимось на планету.

Поки хлопець говорив, саме цей абордажник спершу розгубився, потім посміхнувся.

– Борець, візьми хлопців і перевір його каюту. Він мені з самого початку здався підозрілим. І рекомендації кульгають, не дарма ходять чутки, що наш старий Барт продався. Треба перевірити, кому він ще кутівня підсунув і попередити хлопців, хай розберуться.

– А з цим що робити?

Хлопець валявся на підлозі непритомний.

– Теж мені пірат.

– Кисейна панночка.

– Сільський брудомір.

Посипалися звідусіль коментарі.

– Шкода, на кораблі немає реї. Нема на чому підвішувати. То якийсь космокоп, то шпигун, то взагалі незрозуміло що.

– Можна до тієї труби, – Борець вказав на одну з них.

– Туди не можна, так, – втрутився всюдисущий механік. – Це головний повітропровід. Зайвий вага, зайвий проблема.

– То чого він стирчить без кожуха? Давай, тоді сам вирішуй, куди можна його приткнути, я ще не перестав розбиратися. Живо.

Непогано б дізнатися, чи потрібний комусь цей парубчина чи ні. Викуп ще не одному пірату не завадив.

***

Ех, краса. Безумовно, щось у цьому є, щось таке собі, естетичне, що насолоджує похмуру сірість корабля. Завжди мріяв тримати бранців на очах.

Хлопець був прив'язаний біля шлюзу і почав подавати ознаки життя. Засмикався і затремтів.

– А-а-а! Відпустіть мене.

– Не кричи, – ксенос Бррдім, що проходив повз, хльоснув по ньому псевдоподіями, які нагадували висохлі щупальця.

Бранець завив на одній ноті, як дикий ворлок. Очі витріщені, дихання, мов у загнаного звіра. Втік би, а нікуди. У мене половина екіпажу ксеносів. Дотримуюся, так би мовити, закон про толерантність для представників інших рас. Я навіть у пограбуваннях виключно толерантний. Нападаю на всіх, окрім суслінгів. У мене з їхнім урядом договір. Хоча й із федерацією у мене теж певний договір. Пірати взагалі суто практичні істоти. Ми існуємо поки це комусь вигідно. Є попит, буде й пропозиція.

– В-відпусті-іть, мені треба, – занив хлопець.

– Куди ж це тобі треба? – заіржав напівпрозорий Сипіл.

Хлопець шарахнувся в інший бік, трохи руки собі не вивернув. Незважаючи на велику кількість моїх підлеглих, він уперто продовжував звертатися лише до мене.