Капітан Харді

Найчастіше космічного пірата підстерігає не ворог, а нудьга. Особливо коли корабель перебуває в засідці, коли відключено всі сигнали – навіть доступ до Всегалактичної павутини. У такі моменти нудьга долає навіть капітана.

– Капітан!

Крик комірника випередив його появу. Я залишився сидіти на місці, не віднімаючи холодного компресу від ока. Судячи з поспіху, мені збиралися донести щось дуже цікаве.

– Капітане, дивіться, що я знайшов на продовольчому складі.

Переді мною Кунц бухнув купу ганчір'я. Мені здалося, що вона заворушилася. Дивний ефект, сльозилися обидва ока, хоча помічник кухаря приклав мене лише у правий. І то випадково: я як дурень поліз рознімати драчунів мовчки, замість того, щоб на них як слід гаркнути. У результаті один сидить у карцері, а другий в ударному темпі драїть камбуз на самоті. А все через що? Правильно, через нудьгу. Може наступного разу змусити їх приготувати обід за допомогою лише однієї руки, а якщо не впораються, то відрізати? От, нарешті пригідні думки, а не нісенітниця на кшталт: нігтики, пальчики й мордочки. Ніби помутніння якесь було. І голова прояснилася й майже не болить, то ж подивимося, що там притяг комірник. Він же харчоблок, він же скнара Кунц.

Що ж мало статися, щоб він виліз зі свого барлогу?

Відповідь уже сиділа біля підніжжя мого крісла і вирячилася на мене, як на божество.

– Ка-а-апітан Ха-арді!

Прошепотів ще зовсім безусий молодик. Худий, незграбний, у мішкуватому балахоні – звичайний робочий одяг на Вільній Землі 8.

Ось дивина, він ще не встиг завинитись, а мені вже хочеться йому врізати. Хоча, чому це не завинив? Він таємно проліз (перевірити, хто був тоді черговим) на наш корабель, жер (без сумнівів) наші запаси – це вже тягне на покарання. А потім це «Харді», що звучить для моїх вух як якась кличка.

– Борець, – звернувся я до першого помічника. – Нагадай мені, скільки я обіцяв всипати батогів тому, хто так мене назве?

– Тридцять капітан.

– Тридцять? Замало, – я окинув кволе тіло нахаби. – Хоча цей зомліє вже на п’ятнадцятому. Так він за незаконне проникнення не розплатиться. Ну що дивишся? Розкажи нам, навіщо проник на корабель?

– Я ... мріяла, тобто мріяв, так… тебе, тобто вас, побачити. Зустрітися та…

– І що? Ми зустрілися, що далі?

Хлопець сполохано озирнувся, помічаючи все нові й нові обличчя навколо нас. Всім, хто не був на чергуванні і хто не спав, чекаючи зміни, прийшли подивитися на зухвальця. Він схлипнув і спробував підповзти до мене ще ближче. Але перший помічник пильнував: схопив його за комір і відштовхнув. Хлопець відразу скочив на ноги і швидко заговорив:

– Я також хочу бути піратом, – випалив він.

– Який жаль, а в нас немає вільної посади.

– А якщо я скажу, що вона скоро з'явиться?

– З чого така впевненість? – я схилив голову та примружився, від чого хлопець заговорив ще схвильованіше. Навіть чомусь почервонів.

– Про це я можу розповісти лише наодинці.

Щось у мене знову голова розболілася. Де там мій засіб від головного болю? Приклав долоню до крісла – відкрилася ніша. Там, де зазвичай зберігався бластер. Демонстративно виклав його на підлокітник, дулом до «гостя», і в очікувані завмер.

Він переводив погляд із бластера на мене і назад.

– Ну добре. Я знаю, що на твоєму, тобто на вашому кораблі, є шпигун від федерації.

– Це цікаво, розповідай далі. Як він виглядає? Де сів?

– Я… ще не знаю, – хлопець розгубився.

А я знав.

Точний постріл. Одним шпигуном менше.

Тіло одного з абордажників м’яко впало на підлогу. Жаль без спецефектів у вигляді бризок крові. Бластер – гуманна зброя, інша річ швастер з розривними кулями. Але, в умовах космічних баталій він не доступний. Я особисто заблокував арсенал на той час, доки ми не приземлимось на планету.

Поки хлопець говорив, саме цей абордажник спершу розгубився, потім посміхнувся.

– Борець, візьми хлопців і перевір його каюту. Він мені з самого початку здався підозрілим. І ці «рекомендації» корисних кадрів… тьху.

Схоже старий Барт таки продався, не дарма чутки пішли. Треба перевірити, кому він ще кутівня підсунув і попередити хлопців, хай розберуться.

– А з цим що робити?

Хлопець валявся на підлозі непритомний.

– Теж мені пірат, – посипалися коментарі.

– Кисейна панночка.

– Сільський брудомір.

Сперечатись з ними не став, надто все влучно.

– Шкода, на кораблі немає реї. Нема на чому підвішувати. То якийсь космокоп, то шпигун, то взагалі незрозуміло що.

– Можна до тієї труби, – Борець вказав на одну з них.

– Туди не можна, ні, – втрутився всюдисущий механік. – Це головний повітропровід. Зайвий вага, проблема з тиском.

– То чого він стирчить без кожуха? Давай, тоді сам вирішуй, куди можна його приткнути, я ще не перестав розбиратися. Живо.