Частина 3

З того часу я почав спостерігати за дівчиною. Дивна й загадкова, вона просто притягувала до себе, як магніт. Її боялися всі, я не був винятком. Якби не дикий жарт хлопців, не впевнений, що я б зміг подолати табу, виставлене самим собою, і підійти до неї. Так би й спостерігав на відстані.

Тепер, коли вона  відверто не послала в ліс за шишками, вирішив діяти нахабно, підкараулив відьмочку, коли вона йшла додому, і запропонував провести. Банально? Знаю, а що ще можна зробити?

— Тримайся від мене якомога далі. А то будуть неприємності! – мовила сердито і втекла.

Це вже був виклик!  Людина так облаштована, що коли чогось їй не можна, більше хочеться. А я ж упертий, свого добиваюся. У спорті так, у житті теж хотів, щоб було, як забажав. Перше, що я зробив,  – простежив за нею, зібрав інформацію. З’ясував, що мешкала неподалік від школи, у п’ятиповерхівці. Жила лише з бабусею. Мала вівчарку, яку двічі на день вигулювала у  парку. Якось я сховався за товстим дубом і зачудовано дивився, як  Аїда кружляла посеред безлюдного парку, а навколо неї хмаркою здіймалося у чарівному танку  жовте кленове  листя. А потім  мене унюхала її собака, далі й сама Аїда помітила.  І листя перестало кружляти, слухняно уклавшись до її ніг.

- Продовжуй. Я нікому не скажу, - видовище було чарівним. – У тебе класно виходить. Просто казково!

- То не я. То – вітер, — забрала пса й зникла у під’їзді.

Потім я вмовив матір перевести мене до класу, де навчалася Аїда. Наплів щось про булінг, мама не стала особливо  вдаватися у подробиці – пішла до директора, написала заяву і  в грудні  я став учнем одинадцятого ве класу. Клас «а» був  дещо шокований, бо вчитися в «а» було престижно, ніхто  не переходив звідти, бо до нього потрапляли лише обрані. Та ще й посеред року, в одинадцятому класі. Ашники образилися, бо  перехід з їхнього класу розцінили, як ляпас. А мені було по фіг, якщо чесно. У  мене була мета, і звали мету  – Аїда.

Як тільки увійшов до кабінету, де «мешкав» 11-В,  нахабно всівся за парту з Аїдою під загальне улюлюкання очманілих вешників. Дівчина підозріло глянула на мене, промовчала аж до кінця уроків, і коли я поплівся за нею проводжати додому, тихо  спитала:

- Не врубилася, навіщо весь цей цирк? Авторитет підвищуєш? То він у тебе й так зашкалює.

- А, може, я в тебе закохався? Це проблема? – аж самому страшно було від такого відвертого зізнання, але схоже було на правду. І якщо обрав танкоподібну тактику, то  звертати не варто, бо можна загрузнути.

- Ні, - мовила і глянула, немов просканувала своїм рентген-поглядом.

- Та ну. Невже?  Буду ж набридати.

- Ти вже набридаєш. І брешеш.  Любить він. Ти ж просто побився об заклад із хлопцями. Я не проти підіграти, бо бачу, що не відчепишся. Але про більше і не мрій.  Ні тобі, ні мені не потрібно.

- Принципово на  хлопців забила, чи не хочеш проблем?

-У мене не буде проблем. Вони будуть у тебе. Великі. Особливо великі, коли я в тебе закохаюсь, - зазвичай дівчата соромляться, коли  говорять про почуття, Аїда поводилася надто спокійно й природно.

- Навпаки. Співпаде. Це ж чудово! Може, нам пощастить і відчуємо розділене кохання? Усі лише про це й мріють.

- Ні, це погана ідея. Дуже погана. Тому граємо роль, ти виграєш парі  і все. До речі, озвуч умови парі.

- А ти не знаєш? – чомусь мені здавалося, що знає, інакше б так швидко не погодилася. Та й по суті парі я виграв, бо знайомство ж відбулося. І зі мною нічого не сталося.

- Знаю. Перевіряю тебе на чесність, - а я тільки хотів збрехати, що  за умовами вона має мене поцілувати.  Прикольно, коли твоя дівчина – рентген чи то телепат. Подумав про непристойне – не відреагувала, значить не телепат – стало легше, але ліве око все одно смикнулося.

- А якщо закохаєшся? Як зрозуміти, що ти закохалася? – здається, язик почав існувати окремо від мозку. Тим гірше мені, дурнику.

- Літатиму, - вирвалося у неї. І трохи згодом додала, - від щастя, - дивно посміхнулася, вірніше, скривила свого гарного ротика.

- Дуриш? А якщо серйозно?

- Серйозно? Змінюся. Колір очей зміниться.

- Зараз карі. А тоді які будуть?

- А які б ти хотів, щоб були? Які подобаються?

- Сині. Тобі б пасували, - уявив її з синіми очима. Схожа б була на богиню. В якомусь кіно бачив.

-  Хоч не фіолетові й то добре. Ніколи б не подумала, що  в тобі спить романтик.

- Чому ж спить? Прокинувся. А хто тебе назвав Аїда?

- Ім’я теж не подобається? – спитала з нотками іронії.

- Ні, - чесно зізнався. -  Краще б було Рита. Тобі б личило. І це моє улюблене дівчаче ім’я.

- Ага, і сонце має світити не так сильно, щоб магнітних бурь не було, і Земля  обертатися трохи повільніше, і жити десь на екваторі, щоб весь час тепло  і літо?  Ще які побажання?

- Та ладно. І так непогано, - натяк зрозумів, більше ні до чого не придирався.

- Аїда було улюблене  жіноче ім’я мого тата. Він був музикант, - вирішила все ж пояснити.

- Був? Вибач, а де він зараз? Ти лише з бабусею живеш?  – наважився спитати.  Так, не делікатний я зовсім, зате цікавий.

- Загинув. Два роки тому. Мама померла, коли мене народжувала. Тато змушений був  змінити роботу, зайнявся бізнесом, щоб нам з бабусею усього вистачало. А нам так не вистачало його гри на фортепіано, – Аїда затихла, певно, згадувала часи, коли був живий батько. Потім повернулася до теми свого імені. – Напевне, тато мав право назвати свою доньку іменем, що подобалося? Він говорив, що таке ім’я придумав Огюст Марієтт, автор сюжету опери  Верді «Аїда». Насправді походження цього імені має арабське коріння. Означає «гостя».

- А, як на мене, схоже на  ім’я бога царства мертвих Аїда, - ой, щось я ляпнув не до ладу, бо  насторожилася, в очах блиснув вогник. Але то всього на мить, не більше.

- Я читала, що ім’я Аїда може мати африканське походження.  У Нігерії є ім’я Ада, яким завжди називали першу народжену доньку. З мови суахілі перекладається як «нагорода», - продовжила тему, демонструючи пристойну обізнаність. Я зловив себе на думці, що про ім’я Діма ні чорта не знаю.