52

Повернення в Гільдію було не схоже на повернення команди. Це було повернення виживших. Ніхто не говорив дорогою назад. Навіть найсміливіші стабілізатори йшли мовчки, стискаючи пальці до побіління. 

Я ледве трималася на ногах. Маркування тліло під шкірою, ніби в глибині ще тягнувся голос істоти. Арен ішов поруч, не торкаючись, але так близько, що я відчувала його тепло. Ліан замикав групу — мовчазний, пильний, похмурий. 

Коли ворота Гільдії зачинились за нами, всі з полегшенням видихнули. Я — ні. Бо за мною, здавалося, зайшов погляд Сторожа. 

Нас одразу повели у тактичну залу. Там, де світилися схеми Зони, де були старі карти, магічні свитки, артефакти — усе, що мало хоч якийсь зв’язок із перехідними сутностями. 

Руанд вдарив долонею по столу: 

— Це був прорив! Істота вийшла прямо на групу! Це змінює все. Ми повинні розібрати, що відбулось у Зоні. 

Погляди звернулися на Арена. Він здригнувся. Але… він виглядав готовим. Він зробив крок уперед. 

— Я скажу все. Все, що знаю. Все, що чув. Все, що… приховував. 

Магістр кивнув строго. 

— Говори. 

Арен глибоко вдихнув. Його голос був рівний. 

— Почну з істоти. Вона… не нова. 

В залі прокотився шепіт. 

— В архівах нижнього рівня є уривки з часів до заснування Гільдії, — продовжив він. — Там описуються явища, які люди називали тоді Мертвими Дощами. 

Руанд примружив очі. 

— Це легенди. 

— Не зовсім, — сказав Арен. — Бо в описах згадується… подібна істота. Тіньова. Висока. Неагресивна, поки не знайде “позначеного”. У легендах її називали: Той, хто повертає втрачене. 

Я різко вдихнула. Ліан зблід. 

— Продовжуй, — сказав голова Гільдії. 

— Мертві дощі, — Арен відкрив стару, пошарпану книгу, яку приніс зі собою. — Це явище, коли Мана випадає з неба в загиблих формах. Скинуті структури. Залишки інших шарів. Душі… якщо вірити старим описам. 

— Це заборонена міфологія, — різко буркнув один із магів. 

— Але це стара правдива історія, — відповів Арен, несподівано різко. — Бо Мертва Зона поводиться так, ніби частина цих дощів досі просочується в наш світ. 

Я слухала. І кожне слово било в маркування, немов палаючий вогонь. 

— Істота… — Арен ковтнув. — Схожа на провідника між шарами. Вона шукає тих, хто відчув дотик Мертвих дощів. У давніх згадках говориться, що такі люди стають… маяками. Провідниками. Тими, кого істота прагне повернути “на місце”. 

— На яке місце? — холодно запитав Руанд. 

Арен глянув на мене. 

— До того шару, звідки прийшло маркування. 

Кімната стала морозною. Здавалося, що холод проник навіть у душу. 

— Якщо це правда… — нарешті заговорив Руанд, — тоді Еларія є центральною ціллю не лише істоти, а й самої нестабільності. 

Він подивився на мене так, ніби я була не людиною, а загрозою. 

— Ми мусимо діяти негайно. Еларіє, тебе буде поміщено до ізолятора. 

Моє серце впало в п’яти. 

— Що? — вирвалося у мене. 

— Для твого ж захисту, — сухо відповів він. — І для безпеки міста. Ми не можемо дозволити істоті забрати тебе. І не можемо дозволити тобі несвідомо відгукнутися на її… поклик. 

— Я не дитина, — промовила я. — Я контролюю.... 

— Ти не контролюєш маркування, — урізав Руанд. — І ми бачили це сьогодні. 

Слова вдарили боляче. Але… справедливо. Арен зробив крок вперед до Магістра. 

— Вона не піде в ізолятор сама, — сказав він. Його голос був тихим, але таким, що замовкли всі. — Я теж буду з нею. 

— Ні, — відповів Руанд. — Це заборонено. 

— Я не питаю дозволу, — промовив Арен із холодною твердістю, яка мене здивувала. — Вона — не піддослідна. І якщо ви торкнетеся її… 

Він не договорив. Але погроза повисла, мов ніж у повітрі. Ліан встав поряд, підтверджуючи мовчки: він теж не допустить. Руанд підняв руку. 

— Досить. Це не прохання. Еларія має бути ізольована до з’ясування деталей. 

Я відчула холод. Глибокий, бездушний. Маркування під шкірою болісно сіпнулося. Сторож мовчав… але його присутність була відчутною навіть тут. І я зрозуміла: моя свобода закінчилася в ту мить, коли істота впізнала мене. 

Повітря було важким і тягнуло на дно, ніби кожен вдих відбирав частину сил. Світ за вікном здавався далеким і нереальним, наче спогад про те, що колись існувало. Мене привели у підвал.