32

Після довгих годин спостереження та планування я відчула, як важкість тиску накриває мене з усіх боків. Не тільки через істоту, яка лишалася непередбачуваною і хитрою, а й через двох людей, які йшли поруч. 

Ліан — точний, холодний, з непомітною, але відчутною увагою до кожного мого руху. Арен — спокійний, майже байдужий, але його присутність мала силу, якої я ще не розуміла. 

“ Як я це витримаю морально?” — подумала я, відчуваючи, як внутрішньо стискається грудна клітка. 

Кожне його слово, кожен погляд Ліана нагадував, що я тут під оцінкою, що кожен мій рух фіксують і аналізують. Навіть туман і холод, які я вже давно навчилася сприймати як природну частину полювання, здавалися важчими через цю невидиму присутність. 

Ліан помітив мою напруженість і зробив несподіваний крок: 

— Може, зробимо невелике перезавантаження? — спокійно запропонував він, піднімаючи брову. 

Я важко кивнула, розуміючи, що навіть коротка перерва — рятівна.  

Ми сиділи за столиком у невеликій кав’ярні неподалік від Гільдії. Тут пахло гіркою кавою і теплотою дерев’яних столів. Тут, серед людей, тиск хоча б частково зник, але моє серце все одно не могло повністю заспокоїтися. 

Ліан замовив нам каву, сідаючи навпроти — Арена з нами чомусь не було — і промовив: 

— Короткий відпочинок не завадить. Потрібно зберегти концентрацію. 

Я зітхнула і втупилася у свою чашку: 

— Потрібно… — прошепотіла я. — Та як витримати Арена Вейра? Він… він найсильніший маг і люди його бояться. А я досі не бачу жодних активних дій від нього. Чому його так вихваляють? 

Ліан злегка нахилився вперед, не показуючи жодних емоцій, лише холодний спокій: 

— Тому що сила Арена не завжди видима. Він діє тонко. Я уже це говорив. Досвід, стратегія, контроль — це те, що не завжди помітне. 

— Але він стоїть осторонь, мовчить, і здається байдужим… — не стрималася я. — І як тоді назвати це силою? 

Ліан знову тихо кивнув, його погляд лишався холодним і беземоційним: 

— Це сила саме через непомітність. Він не привертає увагу, поки не знадобиться діяти. 

— Мені важко повірити, — зітхнула я. — Я звикла бачити результати одразу, а тут… ніби нічого не відбувається, але всі вважають його найсильнішим. 

Ліан нахилився трохи ближче і спокійно промовив: 

— Ти не бачиш того, що він бачить. Його дії відбуваються у площині, яку ти ще не освоїла. І це нормально. Сильніші завжди залишаються загадкою для тих, хто ще не готовий до їхнього рівня. 

Я відчула легкий тиск у грудях — його слова переконливі, холодні й логічні. І одночасно тривога не зникла: відчуття, що я все ще не повністю контролюю ситуацію, залишалося. 

Ми мовчки пили каву, спостерігаючи за туманом за вікном. І хоча розмова допомогла трохи заспокоїтись, я розуміла: наступна вилазка буде ще складніша. І що навіть перерва не знімає невидимого тиску від Арена і Ліана. 

Я відчула, як плечі напружуються від очікування: кожен їхній погляд, навіть мовчазний, ніби перевіряв мою готовність. Туман за вікном здавався живим, наче він теж спостерігає і чекає моменту, щоб втрутитися. І хоча кава давала тимчасове полегшення, я знала: справжнє випробування ще попереду.