30

Повернувшись до Гільдії після напруженого спостереження, я відчула полегшення, але воно було швидкоплинним. Туман і присутність істоти залишилися у свідомості, як тінь, що не відступає. 

Ми з Ліаном розклали записи на столі, порівнювали сліди енергії, траєкторії рухів істоти, її реакції на наші дії. Він поводився надзвичайно впевнено, кожен рух точний, холодний, відточений. Іноді я помічала, як його погляд ковзає по мені, з легким інтересом, але не просто як помічник — ні, це було щось більше. Якби я підозрювала щось тоді, я б назвала це хижим оцінюванням. 

Арен чомусь завжди стояв трохи осторонь, спокійний, мовчазний. Його поведінка була зовсім не такою, як про нього говорили: ніякої суворості, жорстокості чи панічного контролю над ситуацією. Він спостерігав, але його спокій здавався природним, навіть доброзичливим. Мабуть, просто змирився зі своєю роллю порожньої оболонки. Навіть не дивиться на мене після нічного скандалу, ховається, поки Ліан знову веде гру 

— Нам потрібно скласти план, — сказала я, спираючись на стіл, переглядаючи записи. 

Ліан тихо кивнув, відзначаючи нові закономірності в рухах істоти, її поведінці та впливі на мисливців. 

— Її рухи більш передбачувані, ніж здається, — промовив він, — якщо правильно розставити сліди та контрольні точки у просторі. 

— І ти впевнений, що я не стану слабким фактором? — запитала я, відчуваючи холод, що пробіг по спині. 

— Ти стійкіша, ніж думаєш, — відповів він, не піднімаючи очей від записів. — Але треба працювати разом. 

Я кивнула, розуміючи: без допомоги цих двох — вижити буде неможливо. Та всередині мене вирувало роздратування і непевність. Співпраця з Ліаном була точно не простою, а спостереження за Ареном — спокійним і тихим — змушувало нервувати ще сильніше. 

Я залишила Гільдію і рушила до дому через вузькі, ще сирі вулиці. Місяць ховався за туманом, і вулиці здавалися зовсім порожніми, навіть живими від невидимих рухів. 

Дім зустрів мене тишею, але я відчула, що навіть тут не можна повністю розслабитися. 

“ Ця ніч буде довгою”, — подумала я, роздратована й водночас виснажена. 

Запаливши свічку, я сіла на ліжко й почала по пам'яті відтворювати в блокноті схеми, які ми розбирали в Гільдії. Я заново прокручувала в голові кожен фінт істоти, її раптові появи та цей проклятий психічний маркер, що бив по скронях. Але хоч як я намагалася зосередитися на полюванні, думки вперто поверталися до Ліана. Його точність, спокій, та легка іронія, що часом ховалася в його погляді. Він не поводився як простий помічник. Він був ким завгодно, але не ним. 

Арен теж не вписувався у мої уявлення: спокійний, розважливий, тихий… зовсім не той, кого я чекала. 

Я відчувала, що моє розуміння людей і мисливців у цьому світі ще дуже поверхневе. І мені потрібно ще багато чого навчитися. 

Сон не приходив. 

Я крутилася в ліжку, намагаючись відпустити думки про туман, істоту та її маркери. Кожен звук у темряві здавався відгомоном її присутності, кожен подих вітру — кроком її силуету. 

Я знову прокручувала у голові спостереження: рухи істоти, непередбачувані і швидкі; туман, який реагує на неї, наче живий; психічний маркер, що перевіряє мисливців; Ліан і Арен, їхня поведінка, їхнє справжнє значення, яке я ще не можу збагнути. 

— Завтра потрібно діяти, — прошепотіла я собі. — Не можна робити помилок. 

Я стиснула руків’я меча, лежачи в темряві. Ніч була довгою, холодною і тяжкою. Сон так і не прийшов — лише уривчасті думки, що перепліталися з відлунням туману за вікном. Коли перші ознаки світанку торкнулися стін, я вже стояла на ногах, відчуваючи втому, що наче прикинулась силою. Не було сенсу чекати: день сам витягнув мене назовні, у роботу, у спробу зрозуміти те, що переслідувало нас уночі. 

Я швидко зібрала спорядження і повернулася до Гільдії. Коли я спустилася до головної зали, Ліан уже чекав, так само сонний, але готовий продовжувати.