28

Я повернулася до своєї кімнати в стані чистої, концентрованої люті. Двері за мною зачинилися з таким гуркотом, що, здавалося, затремтіли кам’яні стіни самої Гільдії. Злість пекла зсередини, випалюючи залишки здорового глузду. Я міряла кроками підлогу, майже фізично відчуваючи, як магічні імпульси невдоволення б’ють по кінчиках пальців. Як він смів? Як цей так званий “великий маг” дозволив собі стати настільки нікчемним? Весь його вигляд, ця капітуляція перед власним помічником і перед моїм випадом — це була образа для кожного, хто хоч раз ризикував життям, вірячи в його могутність. 

Зірвавши з себе важкі портупеї, я шпурнула їх на стіл. Метал гучно брязнув, але це не принесло полегшення. 

Коли я нарешті впала на ліжко, сон не прийшов. Навпаки, мозок вибухнув сотнями думок, які роїлися, наче роздратовані оси. Стеля кімнати, ледь освітлена блідими пасмами місячного світла, перетворилася на полотно, де знову і знову прокручувалися події. Мисливський інстинкт, який зазвичай допомагав мені виживати, зараз працював проти мене, підкидаючи нові й нові версії. 

Що могло зламати мага такого рівня? Випалювання мани? Прокляття? Чи, можливо, таємний договір, про який Гільдія навіть не здогадується? 

Хто насправді цей гордовитий хлопець поруч із ним? Ляльковод чи просто наглядач, який тримає зламаного титана на короткому повідку? 

Як ми збираємося йти у туман з людиною, яка не здатна захистити навіть власну гідність, не те що наші життя? 

Годинник у коридорі розмірено відраховував нічний час, але кожна секунда лише сильніше затягувала вузол у моїх грудях. Мені хотілося вірити, що Арен просто грає якусь тонку, незрозумілу мені гру. Але згадка про його втомлені очі руйнувала цю надію. 

Там не було гри. Там була пустка. 

Я перевернулася на інший бік, кусаючи губи від безсилля. Попереду на нас чекало спільне завдання, і усвідомлення того, що легендарний щит виявився крихким склом, робило цей туман за вікном ще темнішим і небезпечнішим.