17

Марта пішла, залишивши після себе ще важчу пустку в моїй голові. Слова старої про Гільдію, про ілюзії крутилися в думках, немов настирлива муха. На сьогодні інформації з мене вистачить. Мій розум був перенасичений таємницями, які не давали відповідей, а лише множили нові запитання. Я закрила Архів, здала ключі черговому магістру, який навіть не підвів голови від своїх фоліантів, і вийшла на вулицю. 

Дорога додому пройшла як у тумані — у прямому й переносному сенсі. Вечірнє місто знову занурювалося в сизий морок, і кожен ліхтар, що блимав крізь вологу пелену, здавався мені оком Сторожа. Я майже бігла, ігноруючи все, що траплялося по дорозі. Мені потрібні були стіни. Мої власні, надійні стіни. 

Опинившись вдома, я засунула важкий засув і, навіть не роздягаючись, просто впала на ліжко. Втома, яка накопичувалася, нарешті наздогнала мене, важким тягарем притиснувши до матраца. Я лежала, вдивляючись у темну стелю, по якій повзали тіні від вуличних багать. Що я ще можу зробити? Чорне Сховище порожнє. Оллі знає лише старі легенди. Марта говорить загадками, натякаючи, що я — лише сліпий інструмент у чиїхось руках. Якщо я не можу знайти правду зовні, мені доведеться шукати її в іншому місці. Думки гарячково чіплялися за будь-яку можливість, поки врешті-решт хаос у голові не вибудувався в чітке й єдине логічне рішення. 

Кімната для аналізу. 

Це було серце дослідницького крила Гільдії. Місце, де зберігалися зразки тканин нежиті, залишки магічних аномалій та — найголовніше — алхімічні інструменти для розщеплення Мани на первісні спектри. Якщо Сторож залишив на мені свій слід, якщо моя власна Мана якимось чином зреагувала на його присутність, кімната для аналізу — єдине місце, де я зможу це побачити. 

Я заплющила очі, змушуючи серце битися повільніше, але рішення було прийнято. Уже завтра я піду туди. А зараз мені потрібен був сон — глибокий і без сновидінь, якщо, звісно, Сторож дозволить мені таку розкіш.