13

Зовнішнє Коло зустріло мене глухою, майже залізобетонною тишею. Тут, на околицях міста, де бруківка давно поросла блідим мохом, а кинуті будинки дивилися на світ порожніми очницями вікон, туман здавався густішим. Він рухався, ковзав по стінах, немов живий, то прикриваючи, то раптово оголюючи понівечені часом фасади. 

Ця загроза не була звичайною місією, де тварюку можна просто вистежити за кривавим слідом і загнати в кут. Але мисливський інстинкт шепотів: цього разу доведеться діяти обережніше. Серце все ще билося надто швидко після нічних одкровень в Архіві, а розум гарячково намагався скласти новий план. 

Я робила крок за кроком, прислухаючись до шепоту міста. Кожен подих вітру міг бути передвісником небезпеки, і я відчувала, як туман стає частиною цієї гри. Але я більше не збиралася грати за чужими правилами. Напад наосліп був би самогубством. Мені потрібні були відповіді, які не знайти в порожніх провулках і точно не отримати від Гільдії. 

Якщо вищий ешелон приховував існування розумної нежиті, то моя поява в штаб-квартирі з розпитуваннями лише накликала б на мене підозру. Розвернутися і піти до Гільдійного Дому означало б засунути голову в зашморг. Якби я була простою зброєю в їхніх руках, я б повернулася за наказами. Але я була мисливицею. А справжній мисливець — це завжди трохи детектив. 

Замість того, щоб дістати меч і патрулювати закинуті квартали в очікуванні нападу, я змінила маршрут. Мені потрібно було дізнатися, звідки взялися ці Сторожі, хто вони такі і чому Архів так ретельно оберігає їхні таємниці. Якщо інформацію вичистили з офіційних хронік, її залишки слід шукати там, де закони Гільдії не мають сили — на Чорному Ринку Нижнього Міста, серед знедолених, контрабандистів та старих магічних дилерів. 

Що ближче я підходила до межі Нижнього Міста, то сильніше змінювалися запахи. Сирість Мертвих Дощів тут змішувалася з кислим смородом дешевого пійла, кіптявою рунних світильників та важким духом бідності. Кожен звук — скрип старої дошки, шурхіт звичайного паперу, що котився вітром — змушував мене зливатися з тінями стін. Тут туман уже не здавався живим — він був брудним, липким і жовтим від вугільного диму. 

Якщо Сторож був колись людиною — про це мали залишитися чутки. Старі міські легенди, які зазвичай розповідають у шинках на околицях, часто виявлялися перекрученою, але правдою. Я міцніше перехопила сумку із сироватками. Тепер мій арсенал мав служити не для вбивства, а для захисту, поки я збиратиму мозаїку докупи. Битва з істотою з Архіву була неминучою, але наступного разу я зустріну її не як розгублена жертва, а як та, хто знає її ім'я та слабкості. 

Попереду, крізь пелену туману, проступили брудні вогні Нижнього Міста. Полювання почалося, але цього разу я вистежувала істину.