Позивний: «Червоний»

Вітер завивав між іржавими контейнерами портового складу, змішуючись зі звуком далеких сирен. На даху сусіднього ангару сиділа масивна фігура в тактичному бронежилеті червоного кольору. Біла борода була акуратно заплетена в косу, щоб не заважала при стрільбі, а на очах, незважаючи на ніч, були чорні окуляри.

Сант (для всього світу — Санта Клаус, для своїх — древній вампір і командир з позивним "Червоний") дістав із кишені пакет із густою темно-червоною рідиною, проколов його іклами й зробив жадібний ковток.

— Четверта група крові, резус-негативний, — пробурмотів він, витираючи червону краплю з кутика рота. — Смак, як у старого заліза. Фу, ненавиджу синтетику!

Поруч із ним вовтузився невисокий, але кремезний ельф у камуфляжі. Його вуха сіпалися від нервового напруження. Це був Ґрім, підривник і головний, так би мовити, механік саней.

— Шефе, тепловізор показує двадцятеро дууууже поганих хлопчиків усередині, — промовив заклопотано Ґрім, звіряючись із планшетом. — І вони озброєні, на жаль, не сніжками. У центрі ангару їхня заручниця.

Сант гмикнув і його губи розпливлися в хижій посмішці, демонструючи світу  довгі жовті ікла.

— Двадцятеро? У мене в списку неслухняних дітей щохвилини стільки ж з'являється, не проблема. Де Рудольф?

— На позиції. У нього снайперська гвинтівка півдюймового калібру*, заряджена бронебійними кулями з освяченим сріблом. Ну, на випадок, якщо там не тільки люди.

— Добре, — Сант підвівся. Його зріст сягав двох метрів, а його стародавня вампірська сила вимагала дій. Костюмом Санта нині був бронежилет з надміцного кевлару**. — Ти пам’ятаєш план, Ґріме? — спитав він.

— Входимо тихо, виходимо гучно? — припустив ельф. — Минулого разу так було. 

— Ні, Ґріме. Цього разу ми входимо гучно, а виходимо ще гучніше! Я занадто старий для вентиляційних шахт, та їх тут і немає. У мене радикуліт, і коліна крутить на погану погоду. Ну що, починаємо?

Сант махнув рукою, і Ґрім натиснув кнопку детонатора, яка вже давно була під рукою. 

Величезні ворота складу вилетіли з гучним гуркотом, і хмара куряви й уламків ще не встигла осісти, як Сант вже був усередині складу, бо рухався, наче блискавка. Адже він не був людиною. Цей чоловік був старий, як світ, і сильний та спритний, бо був вампіром. Його розмитий червоний силует зарухався всередині блискавичною стрічкою, рух якої не кожне око могло вловити.

Перший найманець навіть не встиг підняти автомат. Сант схопив його за комір і жбурнув через усе приміщення в купу ящиків.

— Хо-хо-хо, виродки! — прогримів його голос. — Ви були чемними цього року? Хто замовляв феєрверки? Я прийшов до вас із різочками, капосні діти!

Почалася стрілянина. Кулі цокали об Сантів бронежилет, деякі навіть впивалися в тіло, але чоловік навіть не здригався. І не сповільнювався. Для стародавнього вампіра кульове поранення було не більше, ніж укусом комара, неприємним, але не смертельним.

Він вихопив з-за спини свій улюблений "льодяник", модифікований дробовик, пофарбований у біло-червону смужку, і справді схожий на новорічний льодяник. 

Два гучних постріли прозвучали один за одним, і двоє охоронців, що намагалися обійти його з флангів, відлетіли геть у темряву складу.

Ґрім, який щойно забіг слідом, поливав ворогів вогнем із пістолетів-кулеметів.

— Із лівого боку! — раптом скрикнув ельф, помітивши небезпеку для напарника.

Сант різко розвернувся і перехопив руку з ножем, що якраз цілилася йому в шию. Нападником був величезний здоровань зі шрамом на щоці, і він раптово застиг, дивлячись в обличчяі Санта.

— Ти хто такий, чорт забирай? — прохрипів бандит.

— Я твій нічний кошмар, хлопче. І ти в цьому році, я бачу, був дуже поганим, — Сант усміхнувся, показуючи ікла, і одним потужним рухом відкинув нападника на кілька метрів. Той врізався в стіну і сповз по ній вниз, втративши свідомість.

У центрі складу, прив'язана до стільця, сиділа дівчинка років восьми. Вона тремтіла, заплющивши очі, біля неї стояв ватажок банди, тримаючи пістолет напоготові.

— Стояти! — заверещав він. — Ще крок, і я зроблю те, що обіцяв! — він повів дулом пістолета. 

Сант завмер. Навколо нього лежали, стогнучи, тіла найманців, а Ґрім тримав ватажка на прицілі, проте ризик був справді великим.

— Слухай сюди, покидьку, — спокійно сказав Сант, знімаючи заляпані кров'ю окуляри. Його очі засвітилися в темряві яскравим червоним світлом. — Ти зараз же опустиш зброю! І не тому, що я поки що чемненько про це прошу, а тому, що якщо ти натиснеш на гачок, то я не дам тобі померти швидко. Я розтягну це задоволення на століття. Ти станеш моєю вічною іграшкою на Північному полюсі, — і Сант ікласто посміхнувся. 

Ватажок зблід, а його рука затремтіла, він завагався. 

— Це ж у тебе грим і блискучі червоні лінзи?! Ти спеціально натягнув на себе святковий одяг Санти Клауса? Та ти просто маніяк, псих у костюмі Сан…!

— А ти перевір, — тихо промовив Сант.

І в цей самий момент, коли ватажок банди ще вимовляв свою останню фразу до кінця, пролунав глухий звук розбитого скла десь під стелею. Куля, випущена Рудольфом із давно й спеціально продірявленого даху, прошила плече ватажка, вибивши зброю з його руки. Сант миттєво опинився поруч. Він не став убивати злочинця, лише міцним ударом вирубив його. А потім він присів біля дівчинки і дістав складаний ніж, почав перерізати мотузки.