ГЛАВА 16 ВЕСІЛЛЯ

Ви були коли-небудь на сільському весіллі? Ні? Ви багато втратили. Ну то нічого, я спробую вам розповісти, не оминувши жодного вагомого нюансу.

От скільки триває весілля в місті? Два дні, не більше. Нарядилися, сіли в автівки, поїхали в РАГС, розписалися, повернулися додому, наїлися, напилися і – перша шлюбна ніч, реально та ніч, коли виспалися і ніхто нікуди не будить, бо все, що мало б відбутися в першу шлюбну ніч вже давно і не один раз сталося. А якщо брати до уваги мою маму, то так сталося, що аж четвертий місяць вагітності, на всяк випадок. Тільки вагітні не місяцями все вираховують, а тижнями. Так і кажуть після чергових відвідин жіночої консультації: «У нас шістнадцятий тиждень вагітності». Щодо міського весілля, то на ранок знову прибралися і (так модно!) поїхали до церкви повінчатися для годиться, вдома знову всілися за великого стола і поки не пообпивалися – не заспокоїлися. Сценарій відомий і не цікавий. Інша справа –село. Тут весілля триває… Ніколи не вгадаєте. Нє-а, не три, і не чотири дні. Є такий чудовий термін – поки не набридне. Причому, традиції в одній і тій самій місцевості такі різні, що дивуєшся, де стільки ентузіазму у людей береться. А водограй фантазії народної ще не оспівав жоден талановитий поет чи письменник.

Як моя мамка не вмовляла Дмитра Павловича зробити по можливості малочисельне й не бучне весілля, той ні в яку.

– Ларо, я хочу, щоб це було справжнє свято.

Правда, мамці вдалося відмовити Дмитра Павловича від святкування в ресторані – за два дні нагородили у саду величезне шатро, завезли столи й лави. Вся жіноча частина наших родичів варили, смажили, тушили, кришили все, що можна їсти. Такого зборища заклопотаних родичів я не бачила ніколи.

Мама на їжу дивитися не могла, у неї був страшенний токсикоз, від якого допомагали лише м’ятні цукерки. Вона приходила зі своєї пошти ледве жива й лягала спати, не помічаючи всієї возні й колготні у дворі та в хаті. І коли їй задавали чергове дурне питання (скільки має бути тарілок олів’є, які краще скатерті постелити на столи, в якій машині краще їхати молодій: в зеленій Волзі чи синьому Москвичу?), вона так само по-дурному відповідала: 56 тарілок в самий раз, скатерті тільки зіпсують інтер’єр святкового столу, Запорожець більше підходить, причому, іржавий діда Варави).

Ніч напередодні весілля нагадувала вулик. Всі копошилися, щось робили. За наказом тітки Наташки, яка сама себе призначила весільною розпорядницею, жінки шинкували капусту, адже мали приготувати десять видів салатів.

– А чо уночі? – питала я в першої ліпшої кухарки у фартушку.

– Щоб до столу не скисли. Бо нема нічого гіршого, як отруїтися на весіллі. Довго тоді про таку свадьбу будуть говорити.

У холодильнику складені ковбаси й копчене м'ясо, поряд, у морозильну камеру, тітка Наташка пакує розкладені по пакетах тисячу пельменів і півтисячі котлет, та ще й півсвині «відбірного» м’яса на всякі інші «витребеньки». Девіз тітки:

– Головне, щоб на столах було побільше м’яса. Салати й голубці – то жіночі страви. А як посходяться мужики, а закуски не буде – то трудно. Швидко всю горілку вип’ють та додому повтікають, – і давай рахувати скільки горілки, якого вина, які соки, лимонади…

Я ледве заснула в усьому цьому гармидері.

День самого весілля видався напрочуд гарний – сонячний, теплий, червневий, майже ідеальний. На білій Волзі Дмитро Павлович приїхав за мамою, яку чомусь заштовхали після щедрого викупу в чорну Волгу. Мене заштовхали туди ж, то я всю дорогу їхала, обмотана фатином від пишного маминого плаття. З тим платтям також була істерика. За традицією (неписаною, нікому не зрозумілою, але всі її притримуються) наречений не має бачити наречену у весільному. Дмитро Павлович сам повіз маму до ательє і вони разом обрали фасон. Коли мадистка підігнала під маму сукню й вона вдома одягла її – бабуся заплакала.

– І чого плакати? – не розуміла щаслива мама.

– Згадала, як ти за Андрюшу заміж виходила. Тоді також було гарнюче плаття, гамірливе весілля…

– Ага. І Андрюшу вашого прямо з весілля можна було в дурку везти, бо так, як він пив, ніхто не вмів. Знайшли що згадати. Фату міряти?

– А в тебе і фата буде? – очі баби треба було бачити – як дві фари від Мерседеса вночі: святяться і страшно.

– Діма сказав, що треба… Мені байдуже, – мама витягла пишненький фатиновий клаптик розшитої блискучим люрексом по краях фати. Очі баби потемніли й навіть почорніли.

– А чо така коротка? – ледве спромоглася баба на зауваження.

– Та вам мамо все не так! – це терпець моєї мами урвався. Я потихеньку почала тікати, бо мамі в такому стані краще не потрапляти до рук – все змете, розтрощить і скаже, що так і було. – З самого початку вам Діма не прийшовся до двору. Невже не зрозуміло, що Михайла я не люблю і не збираюсь більше експериментувати зі своїм життям. Досить!

– Ти і не встигнеш. Фату треба довгу. Коротка фата – коротке життя. А взагалі фату двічі не вдягають. Це поганий знак! – стояла на своєму баба.

– Ви знову зі своїми примочками, мамо…. – і понеслося. За півгодини такого скандалу приїхала швидка для мами (для профілактики, вагітна ж), а бабі відро води тітка Надя вилила на голову – тоді лише охололи.

– Хотіла я з вами, мамо, жити після весілля, але бачу, що треба тікати, поки ви мене з дитиною не угробили, – зірвалося з маминого рота, і в мене все всередині зім’ялося – доведеться переїхати до міста. В чужу хату. Чи стане вона мені рідною? Заради мами і майбутньої сестрички я була згодна на все, і таку жертву теж могла собі дозволити. Головне, щоб не просили Дмитра Павловича називати татом, а Стаса – братом. Я панічно намагалася уявити собі зведеного брата і не могла. Уявлявся якийсь чорт у сандалях.