Епілог

Регіна з Денисом спостерігали, як у дворі граються маленькі онуки. Навіть не вірилося, що минуло вже так багато років. Їхній Боря виріс, одружився та вже має власних дітей.

Десять років тому вони зважилися удочерити семирічну дівчинку. Зараз вона закінчувала перший курс на факультеті економіки. Дитина з перших днів дуже здружилася з Лізою. Певно те, що вони обидві з дитячого будинку зіграло свою роль. 

Сама Ліза також вийшла заміж за чоловіка, з яким познайомилася на Дні народження у Маргарити. Ці дві дуже швидко здружилися. Своїх первістків народили в один рік. Зараз їхні хлопчаки, котрі росли як справжні брати, вже закінчували сьомий клас.

Регіна ж, як не дивно, більше зблизилася з Ларисою. Жінок абсолютно не хвилювало, що саме їх поєднало в минулому. Вони всі важкі часи переживали разом, розуміючи одна одну без слів.

Боря також дуже любив своїх сестер, які до слова, теж вийшли заміж і вже мали дітей.

Йому було дванадцять, коли він дізнався, що його хрещений насправді його рідний тато. Власне, він просто випадково почув розмову батьків. Денис з Регіною дуже хвилювалися через це, але хлопчик сприйняв новину напрочуд добре. Боря доволі швидко почав звати татами обох чоловіків. Та й любив Дениса і Назара однаково сильно.

Вся родина дуже часто збиралася разом. Певно, діти дітей, що зараз підростають вже будуть плутати, хто кому ким є. Багато розпитуватимуть своїх батьків перш ніж зможуть зрозуміти всі складні зв’язки. Але вони знатимуть головне: вони — родина.

— Регіно? — Денис хитро глянув на дружину.

— Що? Чого так дивишся?

— Зізнайся. Скільки разів ще ти була з Назаром?

— Тобто? Не зрозуміла.

— Ну серйозно. Я чогось думаю, що то одним разом не обмежилося.

— Та чого ти про це заговорив зараз? Невже ревнуєш мене навіть через стільки років?

— Я в цьому плані повністю заспокоївся ще років десять тому. Але чогось стало цікаво.

— Дивні речі тебе цікавлять.

— Я скільки років живу в такій родині, що це нормально.

— Тобі не подобається наша родина?

— Ти не так зрозуміла. Подобається. Але вона таки незвична. То що, зізнаєшся?

— Нащо це тобі? Було, не було… Невже цю тему варто підіймати?

— Ха, а таки й справді було. Я тебе розкусив.

— Ой, та на тебе вже маразм певно насувається.

— Нехай собі.

— Та Господи! Це тільки ти вмієш так мовчати, що аж лячно стає, — буркнула Регіна після п’яти хвилин тиші.

— Я нічого такого не робив. Чого ти так нервуєш?

— Ой, гаразд! От буквально через день до нього бігала.

— Я так і знав, — чоловік розсміявся.

— Ти певно точно збожеволів. Жінка каже, що зраджувала, а він регоче.

— Аби я не був таким розважливим, то ти б ростила Борю сама. Я б не знайшов сестру, а Ліза не отримала родину, яку має. Дуже багато людей, Регіно, були, є і будуть щасливі, бо я багато років тому не поставив свою гордість вище любові до тебе. Зізнаюсь, я був егоїстом і довго думав, що все, що ми маємо, більшою мірою моя заслуга. Але коли до мене потроху почала підходити старість, я таки змирився з тим, що все почалося з тої клятої ночі. Та й ти дуже багато зусиль доклала, аби виправити свою помилку. Не кожен готовий сміливо вигрібати за те, що накоїв. 

— Давай не будемо...

— Просто хотів тобі сказати.

— Денисе, тобі не здається, що Іра вже б мала приїхати?

— Та не хвилюйся. Молода дівчина. Когось по дорозі зустріла, заговорилася. Скоро з’явиться.

І справді, тої миті до двору зайшла дівчина.

— Мамо, тату, я вдома.

— Ну нарешті. Я вже почала хвилюватися.

— Все добре, але в мене для вас є новина. Ви тільки не хвилюйтеся, але здається, я скоро виходжу заміж.