28.

Наступного ранку Академія Кроноса буквально здригнулася від справжнього організованого хаосу. Абсолютно незнайомі мені елегантні люди поспішали в різних напрямках коридорами, несучи найрізноманітніші речі: витончені ящики, плетені кошики, дзвінкий кришталь, розкішні наїдки. Чулися збентежені голоси, подекуди грали уривки різних мелодій, наче оркестр на невпинній репетиції.

—Ну-от, а ти так мріяв про спокійний порядок в Академії, — іронічно сказала я Даркусу, який йшов поруч зі мною.

—Справді дивно, — він озирався навколо здивовано. — Можливо, ми щось важливе проґавили сьогодні вранці? — його рука нервово зарилася у темні кучері, немов саме там ховалися всі відповіді на незрозумілі питання. — От якби хтось так довго не затримувався біля дзеркала і не збирався цілих півгодини на пари…

Договорити повну фразу він не встиг, адже жартувати зі мною про мою пунктуальність буває дуже небезпечно для здоров'я. Наступної миті він був несподівано притиснутий мною до холодної стіни коридору, а я дивилася на нього зі сміхом в очах:

—Ще раз зробиш мені зауваження щодо того, як я розпоряджаюся своїм особистим часом, — погрожуюче прошепотіла я, наближаючи обличчя до його, — наступного разу я вкраду у тебе цілу годину. Або дві. Або весь день.

—Добалакалась, базарна зухвалко, — безсоромно усміхнувся він, і раптом міцно притиснув мене до стіни своїм тілом і поцілував.

Просто так. Без попередження. На очах у всіх, хто проходив повз нас.

Його губи були теплими, наполегливими, вимагаючими. Поцілунок був не ніжним чи обережним — він був пристрасним, володарським, таким, що забирав дихання і здатність думати. Його руки міцно тримали мою талію, притискаючи ближче до себе, а я обвила руками його шию, не в силах опиратися.

Світ навколо розчинився. Залишилися лише ми двоє, наші губи, наші серця, що билися в один ритм.

Коли він нарешті відірвався, ми обоє дихали важко, дивлячись одне одному в очі.

—Ти неможливий, — прошепотіла я.

—Знаю, — усміхнувся він зухвало. — Але ти мене любиш саме таким.

Я не могла заперечити.

Проте, схоже, до нас і нашого публічного поцілунку не було абсолютно нікому діла — всі були занадто зайняті підготовкою до чогось грандіозного.

Лише коли ми нарешті увійшли до великої аудиторії, принаймні такою вона ще вчора ввечері була, то просто оторопіли від повного шоку. Ще вчора тут проводилися звичайні нудні заняття з темпоральної магії, а зараз простір перетворювався на якусь розкішну святкову залу прямо на наших очах.

Тут більше не готувалися до занять — тут готувалися до чогось зовсім іншого, казкового.

Ігнасія несподівано з'явилася позаду нас, заклавши руки за спину і сяючи від щастя.

—Усі готуються до весілля Адель та Тайрона, тому занять сьогодні скоріш за все взагалі не буде, — повідомила вона шокуючі новини, і її голос виражав щиру радість.

Її руде довге волосся сьогодні було красиво розпущене і акуратно укладене рівними м'якими кучерями, що грали на світлі.

—Ого, оце так ми пропустили новини, — Даркус весело підморгнув мені. — От що означає на півгодини спізнитися з важливої причини.

Я не втрималася і показала цьому кучерявому нахабі язика.

—То коли саме очікувати на свято? — Даркус намагався вдавати повну байдужість, хоч це виходило в нього вкрай погано.

—Ввечері вже все почнеться. Чому ви досі стоїте тут? — Ігнасія нетерпляче перескакувала з ноги на ногу. — Батьки Адель спеціально привезли розкішні сукні і для нас з тобою, Фірко! Ходімо швидше обирати!

Ігнасія рішуче потягнула мене за руку до виходу, залишивши здивованого Даркуса самого на місці. Він все ще безуспішно вдавав, що зовсім не здивований подіями. Аніскілечки.

Батьки Адель та Тайрона дізналися про їхнє таємне скромне весілля в Академії Кроноса — і вибухнули емоціями, як феєрверк, що запізнився на цілих десять років, але тепер відігравався з подвоєною, потрійною силою.

Князь Калеб, могутній батько Адель, відомий по всьому королівству своєю неперевершеною пишністю та бездоганним аристократичним смаком, гримів голосом, що змушував старовинні вікна Академії тривожно дрижати: "Ніяких таємниць! Ніяких самозванських церемоній у підземеллях! Моя улюблена донька, принцеса Адель, безумовно заслуговує на справжнє розкішне свято!"

Не відставала від нього ані на крок леді Еліана, вишукана мати Тайрона, чия магія була широко відома своїми непередбачуваними, але завжди надзвичайно вражаючими ефектами. Вона рішуче додала, і в її блакитних очах блиснуло щось по-справжньому магічне, щось, що обіцяло грандіозні революційні зміни: "Ми влаштуємо справжнє королівське весілля! Таке феєричне, що його пам'ятатимуть ще цілими століттями!"

Вони не просто "виправили ситуацію" чи "організували святкування". Ні.

Дві впливові аристократичні сім'ї, що приїхали у складі близько півсотні найкращих слуг, майстрів та магів, перетворили всю Академію на справжню казку всього за одну коротку ніч — звісно, не без активної допомоги досвідчених викладачів, не без потужної магії і чималих грошей.

Велика урочиста зала, що зазвичай похмуро слугувала місцем для нудних лекцій та стресових іспитів, несподівано перетворилася на розкішний казковий сад під відкритим зоряним небом. Потужна магія просто розсунула масивні стіни, підняла високу стелю аж до самих зірок, дозволяючи яскравому місячному світлу та мерехтливим зорям вільно заглядати всередину і освітлювати все своїм чарівним сяйвом.

Тепле повітря наповнилося чарівним ароматом тисяч свіжих троянд, ніжного жасмину й запашної свіжої випічки, що, здавалося, щойно витягли з якоїсь чарівної печі феї. Довгі столи просто ломилися від найрізноманітніших смаколиків: золотаві хрусткі пироги з медом і магічним зірковим пилом, дивовижні мерехтливі желе, що самі змінювали форму, наче живі, вишукані келихи з чарівним вином, що змінювало свій колір залежно від настрою гостя (якщо хтось сумував — ставало глибоким рубіновим, якщо щиро сміявся — іскрилося сонячним золотом, а якщо закохувався — набувало ніжного рожевого відтінку, як схід сонця).