Сльози минулого .

Сніг наче не чув моїх прохань. Він все сипав , і сипав. Діти вже з восьмої ранку ліпили снігову бабу. Я придивилася. І когось ще. Це було щось схоже на сніговика , але з капелюхом і палицею. 

-Дивіться!- закричав хлопець,- Це сплавжній Пожилач снів!- він не міг казати літеру"р". Але мене здивувало, звичайно, не це.

-Хто такий Пожилач снів? - спитала я.

Хлопець глянув на мене блискучими очима. Він зняв рукавичку , і почав малювати на снігу.

-Це дуже-дуже стлашний дядя,-з його акцентом не дуже виходило мене лякати,- Він приходить вночі і лякає дітей! А ще ... КЛАДЕ СНИ!!! 

Я ледь не впала. Невже , і діти вже почали втрачати сни ? І цей , як його? А ! Пожирач снів . В нього зовсім совісті немає . Як можна дітей?! Пожирач снів... Напевно, так я і назву свого ворога. Сподіваюся , що ми скоро зустрінемося .

-Тьоть,-я обернулася,- ви на сніговика наступили . 

-Ой! Пробач дитятко . 

Я пішла. В кабінеті мене вже чекав Сашко. Він крутив у руках конверт. 

-Що там? -вигукнула я за його спиною .

-Фух. Не лякай так!-обурився він. 

Я посміхнулася. Голова чомусь почала сильно боліти. Я присіла на стілець та схопилася за голову . 

-Що таке?!- крикнув Сашко. 

Побачивши тінь якоїсь жінки, втратила свідомість. 

-Сніжана!- тільки й вспіла почути.

Опинилася я на березі річки. Знов ніч навколо. До мене підпалив човняр. Він посміхнувся.

-В той раз ти непогано справилася . Звичайно, не без моєї допомоги.

-То були ви? Я так і знала! Дякую вам . Я думала, що вони мене зжеруть. 

-Це усього лише твої вигадки. Вони несправжні . А несправжніх боятись не варто. От тільки в наступний раз я тобі не зможу допомогти. Але це згодом. Тебе викликає королева. 

-Королева? У вас і таке є ? 

Чоловік кивнув головою . Ми почали відпливати. Річка  стала чорніти. Піднялася буря . Рибалка ще швидше наляг на весло. Хвилі били по човну, перекидаючи його. Нас відтягували на берег.

-Він кличе тебе ! Слухай, це ,може,тупо прозвучить ,але пригай у воду ! 

-Що?- от тільки топитися я не збиралася .

-Послухай мене!- хрипким голосом наказав чоловік. 

-А ви? 

-Я йому не потрібне. 

На березі з'явилася тінь чоловіка у довгому плащі і капелюсі . Він підходив , держави у руці палицю . Мені стало страшно. Виступив піт. Я плигнула у воду. Буря пришвидшилась. Хвилі били по човні, а річка стала чорною  , як смола. Вона затягувала мене . Я провалилася , неначе у яму . Полетіла далеко вниз . Почувся голос згори:"Стій!" . То був він... 

На щастя, не встиг мене схопити . Але я помилилася. Невідомий ухопив мене за капюшон куртки . Він почав тягнути угору. Річка все більше затягувала . Яма посеред води ставала величезною . 

Я гризнула його за руку . Капюшон відірвався , а я полетіла вниз . Почувся хрипкий , неприємний крик . Було лячно. Я летіла щп хвилин десять , поки не опинилася серед зали . 

-Добрий день , Сніжано,-до мене підійшла жінка у білій сукні . Вона посміхнулася. 

-Хто ми? Королева? 

Жінка походила по залу . Вона схопила мене за руку і зжала її .

-Ти не бачиш? Усе гіршає ... Наша країна сивіє . А я ... Я тепер навіть літати не можу . Це усе через нього!- я знала про кого йшла мова. Намацала відірваний капюшон , і мене пройняло холодом . Я була мокра до нитки.

-Ви королева?- запитала знов .

-Так! - гордо підняла голову. 

Я устала на ноги. Зовсім не помітила , як взлетіла . Це було дивовижно. 

-Так, я тепер не зможу це робити ... Цей Пожирач снів! Слухай, Сніжано, допоможеш мені? Нам треба перемогти цього монстра. Для цього потрібні ключи . В тебе ж вони є ? 

-Тільки два,- я заховала їх за спину . Краще поки не дуже довіряти їй .

-Ем , даш їх мені ? 

-В мене їх поки немає з собою ,- вирішила збрехати . Я ,чомусь, не дуже довіряла цій королеві .

-Ну добре ,- вони трохи розсердилася, але знов набула сумного вигляду,- тоді скоро побачимось Сні-жа-но ,- королева поплескала мене по плечу . 

Усе змінилося . Я знову опинилася серед безлічи кімнат. Мою увагу привернули чорні двері . Вони віяли холодом і страхом . Я відчинила їх своїм золотавим ключем. Я побачила маленьку дівчинку , що плакала посеред дороги . Підійшовши до неї , побачила , що то я . Маленька , зовсім одна . У дівчинка була подерта щока. 

Я помітила , що до неї підходить чоловік . Його обличчя не було видно під маскою . Він здавався мені знайомим . Чоловік простягнув дівчинці цукерку . Вона посміхнулася. Холод ставав сильнішим . Навколо сходилися люди . Батьки бавились з дітьми . Усі сміялись . На ялинці горіла зірка . Я ледь не заплакала . 

Дуже добре пам'ятаю той вечір. Мені пообіцяла мама , що прийде на Різдво . Я чекала увесь вечір, поки не стемніло. Далі пам'ятаю крики вітчима. Мою втечу з дому... і ... Дит-будинок ....

Я розгледіла того чоловіка. Він був копією Пожирач снів. Мої очі спалахнули гнівом . 

-Це не так! Усе було не так! Історію не можна змінити ! Зникни вже ! Досить ! До-си-ть!!! 

Чоловік обернувся . Дівчинка стала серйознішою . З її обличчя зникла радість. Її очі стали сірими , як моє життя . Цукерка впала . Вона розтрощила я на безліч шматочків. В цих шматочках я помітила саоє життя : розставання батьків; маму , що не прийшла на свято ; п'яного вітчима... Очі наповнилися сльозами. 

-Це не правда ...- ледь вимовила я ,- це не так...

Усе почало зникати . Тільки вогники на ялинці ставали яскравішими . Я не отримала ключ. 

Прокинулась у лікарні. Біля мене мидів Сашко . Він посміхнувся . 

-Ти як? Балакала уві сні ...

Я відвернулася . На очах з'явилися сльози. Хлопець погладив мене по волоссю . 

-Ти не одна . Чуєш ? Я завжди буду з тобою , щоб не сталось . Чуєш ? 

Я заплакала . Крапельниця капала . За вікном йшов сніг . Я заснула .