Пролог

Мені вже давно не снився той дивний сон. Хоча спершу він мене добряче лякав своєю невимушеною нелогічністю та страхами перед минулим. Я якось до нього навіть звикла. А зараз узагалі перестало хоч щось снитися. Кольорові картинки, що з'являються в нашій підсвідомості чи то через хвилювання, чи просто через згадки майбуття назавжди сказали мені одне коротке, але таке неприємно жахливе слово:«Бувай». Іноді навіть виникають безсоння…

Я помітила, що стала більш тривожною. Страхи ще дужче обіймають своїми слизькими руками, роблячи через це мене нажаханою кожен ранок. Мене не веселять ті речі, від яких я була раніше у захваті. Нова робота все частіше почала дратувати, викликаючи сором за мою фізіономію у колег перед пацієнтами. 

Я перестала мріяти про якусь там високу кар'єру, чи от небезпечно цікаву подорож до Антарктиди. Тепер я вважаю, що це безглузда дитяча мрія, яка не заслуговує навіть на свою згадку.

Іноді інші дивуються з мене. Раніше і справді була життєрадісною, а зараз… Просто наче живий зомбі. Померла надія, не більше. 

Хто ж знав, що в один день я почну його пошуки. Мені потрібно віднайти всі ті лічені відповіді на дивні питання. Негайно! Поки не пізно… Доти, доки я остаточно не загинула, одного дня не прокинувшись від кошмарів. 

Декілька років тому, я загубила той дорогоцінний ключ. Тепер повинна його знов віднайти. Ключ від правди. Світлої, а не темної брехні, що і так добряче не дає мені спокою. 

Може, це ВІН його заховав? Хто ж цей загадковий Пожирач снів? Навіщо йому людські мрії – прекрасні мультфільми щоночі, що дарують спокій дітлахам? Стільки таємниць... 

На жаль, в мене залишилось обмаль часу. Я маю знайти ключ на всі мої питання. Аби відчинити ту скриню з секретами свідомості. Інакше буде погано для всього людства... 

     До пригод! Поки не пізно…