14-16 глави

ГЛАВА14
 Я довго пролежала зв'язаною на сидінні  авто. Мотузка боляче вп'ялася мені в запястки. Очі покривала повязка, а рот заклеїли скотчем. Авто їхало, не зупиняючись, годин 10-15. Я не знала і близько, куди мене могли вести, але я здогадувалась до кого і навіщо. Занадто сильний розпач в моєму житті забирав останні відблиски надії. Я розуміла, що це кінець, розуміла, що порятунку не буде. Спочатку було страшно, та потім страх відступив. Відчувалось почуття безвиході. В голові була лише одна думка:" А що потім? Що буде після смерті? Хаос, безліч невинних жертв?" Зрозуміле було лише одне - добробуту ніякого не буде. Я подумки молила Всевишнього, щоб Алекс і інші мисливці якось мене знайшли. Хоча я розуміла, що це не можливо.
 Авто зупинилося. Мене взяли на холодні руки і кудись понесли. Я намагалася запам'ятати бодай щось:звуки, запахи, відблиски світла, які я могла б побачити крізь темну повязку. Мене несли по сходах вниз, в повітрі було відчутний запах солодкої прілості, наче запліснявілого хлібу. Потім відчула, що мене посадили на стілець. Серце билося в вухах. Холодні руки вампірів тримала мою голову. Раптом повязку з моїх очей зняли. Приглушене світло від свічок привело до тями мій мозок.
 Я знаходилася в кімнаті без вікон. Здається це було щось схоже на підвал. Стіни були з каменю, підлога теж. Декілька жінок ходили зі свічками в руках і запалювали їх, щоб освітити  кімнату.
 Повернутий до мене спиною ,хтось стояв у довгому плащі з розкішного оксамиту. Я дивилася і не могла зрозуміти хто це. Потім людина почала повертатися до мене. І я побачила старця. Уся шкіра була в зморшках, волосся на голові практично не було. На мене дивилися старі, наче два провалля, але повні сил, очі.
 - Я довго чекав цієї ночі. Довго чекав цього місяця. Довго чекав тебе. - сказав з хрипотою в голосі старець.- Дозволь  представилися. Князь Даніель ІІ. - я розуміла хто він, але всеодно була в страху. Він дивився на мене, наче міг прочитати мої думки. Стара, сіруватого кольору, шкіра намагалася зобразити дещо схоже на усмішку. - Тобі напевне цікаво чому саме ти?
 - Я знаю чому. - як найбільш впевнено відповіла я. Хоча я і сама не була достеменно ознайомлена, чому саме я маю бути одною із його жертв. 
 - А. Так. Твої нові друзі - мисливці. Вони розповіли тобі історію. Та навіть вони не могли знати всього. - говорив Даніель занадто спокійно і голосно, наче його голос лунав крізь віки.
 - Чого вони не знали?- в голову приходили різні думки, та розібрати, щось путнє я не могла. 
 - Ти напевне знаєш про Дракулу, про його історію.- Даніель на секунду зупинився. Кімнату заполонила потворна тиша і здавалося, що ось і вона задушить тебе.- Але ти не знаєш про мене.
 - І що саме я повинна знати?- я намагалася згадати, якісь слова, якісь короткі вірші, або молитви, щоб заспокоїтися. Та Даніель наче заполонив мою пам'ять і все, про що я могла думати, так це його голос.
 - Влада Дракулу перетворив у вампіра я.- говорив Даніель, наче пишаючись тим, що я це буду знати.
 - Навіщо ви це мені розповідаєте?- нарешті до мене линула бодай одна логічна думка.
 - Давно не розмовляв. - він знову зупинився.- З живою людиною. Але не бійся. Я хочу дати тобі можливість.
 - Яку? Навіщо? - після слів "з живою людиною" по спині пробіг холод, і не знаю, чи це від холоду, який панував у підвалі, чи від того, як сказав це Даніель. Його голос мене неабияк дратував.
 - Ти можеш стати однією з нас. Після смерті ти можеш стати вампіром. Це тобі мій подарунок.- говорив Даніель. Його старе обличчя знову намагалося зобразити посмішку. 
 - Нізащо!- викрикнула я. Даніель дивно посміхався.
 - Не поспішай відмовлятися. У тебе є ще декілька годин подумати.- Він підійшов по старечому до мене, взяв в руку моє волосся і вдихнув його запах. Його очі наповнилися кров'ю( в буквальному сенсі). Він ще раз посміхнувся і кудись попрямував йти.
 - За що мені подарунок?- мене чомусь замучило саме це питання. Даніель зупинився. Він підійшов до моєї голови і прошепотів мені у вухо.
 - Ти думаєш, що твої предки убили Дракулу. Це частково правда. Але цим вони допомогли й мені. Дракула йшов за велінням помсти, і він міг захопити владу. Мою владу. Мені ж це тільки заважало. Я не міг такого дозволити. На разі усі думають, що я усі роки намагався воскресити Дракулу. Та це не правда. Мені був потрібен воїн, мій союзник, та Дракула пішов іншим шляхом. - він знову зробив паузу.- Твоя кров стане останнім ключем до мого безсмертя. Я хоч і вампір, один з найстарших, та через прокляття відьми, яка була закоханою в Дракулу - я старію. Ви, якби це сказати, дуууже далекі родички. Так вже склалося. Одні пращури за, інші - проти. - мої зіниці розширитися, а погляд застряг кудись в небуття.- І так. Це я допоміг твоїм пращурам його убити.- сказавши це, Даніель пішов кудись.
 В моїй вухах був дзвін його голосу. Мене нудило. У тілі наче все пекло.
 Раптом прибігла жінка. У неї було розфарбоване  обличчя у білий колір, як у мімів, і сама була дивно одягнута. Вона почала палити якусь траву навколо мене, щось бубуніти. А потім...
 Потім я відчула, що засинаю. Я наче провалювалась в темряву. Тіло ослабло, а думки перестали мене мучити.
 Єдине, про що я думала, так це проте, що скоро я об'єднають зі своєю родиною. І страждання закінчаться.

ГЛАВА15
 Анна прокинулась лежачи на траві. Її руки та ноги були міцно зв'язані. На дворі панувала ніч. Її володіння були на вершині своєї влади. На небесному полотні, насиченого темно синього кольору, виблискували зорі і сяяв, у повні, місяць.
Анна розглядала місцевість. Вона знаходилась на відкритій ділянці , навколо горіли ватри. Їхнє полум'я віддавало пекучим жаром в обличчя Анни. Якісь розфарбовані жінки топотали на місці своїми ногами і щось бубоніли, біля них був Даніель. 
 Чоловіки в чорних костюмах несли якійсь кейси, і прозорі глечики. Біля Даніеля стояв стіл. Чоловіки-вампіри підходили до столу. Один відкрив кейс і дістав звідти охолоджений пакет з кров'ю. Вони виливала пакети в глечики. Коли 11 пакетів було виллято , одна відьма голосно прокричала якісь дивні слова. Даніель поглянув  на Анну , а потім зняв з себе плащ. Він підійшов до першого глечика і випив усю кров. 
 На очах Анни зморшкуватий старець приймав іншу форму. Він починав молодіти: шкіра набувала звичайного тілесного кольору, зморшки розгладжувались, спина вирівнювалась, на голові наростало волосся.
 Відьма перед кожним глечиком  щось викрикувала. Кожного разу Анну пробивало, наче струмом від крику тієї жінки-відьми. Коло місяця було практично все зафарбоване в кров'яний колір. Прохолодний вітер розносив невидиму звістку про смерть.
 Анна зстерла до крові зап'ястки, щоб звільнитися . Вона не знала, що б мала робити. Та просто лежати на холодній землі не могла.
І ось 11 посудин  опорожніло. Анна зрозуміла, що прийшла і її черга. 
 Двоє вампірів підняли її і віднесли до Даніеля. Анна побачила, що він старця, який говорив з нею декілька годин тому, не залишилось й сліду. Перед нею стояв підтягнутий чоловік, років 35-40. Його зморшкувате тіло перетворилося на тіло молодої людини. Даніель підняв на ноги Анну. Двоє вампірів розв'язали мотузки. Анна відбивалася, та Даніель мав настільки багато сили, що якби захотів, він би її розчавив. 
 - Ти приймаєш  мій подарунок? - незнайомим голосом, та знайомою інтонацією говорив Даніель
 - Гори у пеклі! - впевнено і зі злістью мовила Анна.
 Відьма почала говорити якісь слова навколо Анни. Місяць повністю зійшов і був пофарбував усе в насичено-червоний колір. 
 Серце Анни стукотіло у неї в вухах. Кожне слово відьми віддавало наче голкою в її голові. Анна опустила погляд на землю. Вона не хотіла бачити що навколо неї відбувається. Вона усвідомлювала, що кінець для неї, але для зла тільки все починається. Та раптом , крізь вуаль сліз, вона побачила, що на її руці щось світилося. Маленьке, тендітне, крихітне і таке миле. Світлячок.
 Все сталося дуже швидко. Багато мисливців бігли з усіх сторін. Вони усі були озброєні, хтось мечами, хтось луками і стрілами, хтось зовсім сучасною зброєю. Серед мисливців бігли і блідо-лиці - інші вампіри, які пішли проти Даніеля. 
І почалась битва.
Даніель раптово схопив Анну, вкусив  її за шию і почав випивати її кров. З кожним його ковток Анна втрачала зв'язок з реальністю. Її груди палали від болю. Все , що відбувалося навколо, почало тьмяніти і припинило свій хід.
 Щось проткнуло груди Даніель, і він відпустив Анну. Не людський крик пролунав над вухами оточуючих. 
 Тіло Анни било в конвульсивних вібраціях , але вона бачила усе. Вона лежала на землі, навколо відбувався запеклий бій. Крики, дзвін мечів, звук ударів, тепло вогню, хрускіт кісток. Усе наче уві сні - таке реальне і таке неможливе. Зорі сяяли вогнями, а місяць приймав свою істинну, прекрасну подобу. Небесним купол, на одному із свої країв, змінював колір. Темно-синє забарвлення висвітлювалося і ставало сірим, майже прозорим. Анна повернула голову. На горизонті було невеличке біле сяйво, а повітря наповнювалось свіжих подихом. Світанок.
 Анна відчула невеличке полегшення . Усе навколо прискорилось, прийняло свою істинну швидкість.
 "Ні! Це не буде кінець!"- прокричала подумки Анна. Вона намагалася закрити рану на своїй шиї. Потім Анна сіла. Перед нею постала картина бою. Мисливці і вампіри, билися одне проти одного. Одні помирали інші перемагали. 
 Анна почула знайомий голос. Це був голос Алекса. Він боровся з Даніелем. Анна бачила, що Алекс не зможе вистояти перед моторошним вампіром. Алекс упав. 
 Анна діяла швидко. Вона побачила на землі меч, підняла його усією силою, що у неї залишилася, і проштиркнула серце Даніеля. Той, в крику, повернувся до неї і хотів відомстити за скоєне. Та інший меч засяяв в повітрі. Алекс замахнувся і відрубав  голову Даніелю.
 Все що було далі Анна мало пам'ятала. Мисливці бігали, билися з іншими вампірами, десь згорів вогонь, щось вибухало. Та не це було головне. Даніель мертвий. Принаймі голова в нього була відрубана. Анна втрачала кров. Врешті решт вона не змогла втриматися сидячи і упала на землю. 
 Світанок освітлював новий день і непритомну Анну.