Глава 32

- Ну, що жертва мазаного парубка, живий? - причеписто оглянула Свята, як тільки він наважився вийти з ванної.

Нічого так, продовжує криво либитися.

- Так, - лаконічно видає він.

- Гарно, - кивнула йому. - Сідай. Я чай замовила, поки ти там Нептуна викликав.

Рваними рухами дійшов до столу й впав у крісло.

- Як ти дізналася? - облизав він губу.

- То не я. То Лук’ян.

- І він знає, - скривив він носа.

- І він і Лада. А і Януся теж випадково про це довідалася, - звела я очі догори й знизала плечима, наче дійсно випадково Януся, лазила під вікнами й підслухала ту розмову.

 Свят продовжував скалитися, тільки очі у нього стали в розмір блюдця. А так він навіть байдуже себе вів. Хорошої витримки хлопчина.

- Й що вони? - видихнув він питання, коли зрозумів, що я не поспішаю нічого йому розповідати.

- Ладуся дерла горло, метала блискавки з очей, скреготіла зубами, трусила зеленим маком, впадала в пасію й щедро поливала гнівом нашого батька. Істерику ми пережили жорстку.

По ходу моєї розповіді Свят ставав все меншим й меншим, але вищир усмішки все не сходив з його обличчя. Стійкий хлопак.

- Лук’ян був вражений, проте спокійніше пережив інформацію, що наш чудовий татко виявляється зраджував матері, а потім ще й відмовився визнати свою дитину.  Януся зайшлася сміхом й сказала, що у нас дома крутіше, аніж в кіно. То тітка за молодого жигало заміж виходить, а тут він ще й виявляється несподівано її загублений племінник.  

   Й все ж усмішка злізла з його обличчя, оголивши образу.

- Януся має рацію. Межа ідіотизму в нашій сім’ї бере перепону за перепоною. Здається ми черпаємо натхнення для нього з самого пекла, - тяжко зітхнула я.

Свят тільки насторожено зирив на мене.

- Мені теж дуже шкода, що ми так пізно про все дізналися. Але минулого вже не повернеш,  то й плакати за ним немає сенсу. Будемо виходити з того, що маємо.

- Й що ти хочеш? - з-під лоба глянув він на мене.

- Зараз? Хочу на Мальдіви, де прозора океанська вода й тропічна гармонійна природа, - мрійливо пробурмотіла я.

Зморшка на лобі Свята й насуплений вигляд говорили, що він саме роздумував, я над ним знущаюсь, чи таки дійсно відбите на всю голову створіння. Звісно, знущаюсь. Дістали. Усі ці бісові любі родичі до печінок дістали. Й цей неприторенний месник теж, дістав. Те ж мені свавілець.

- А ти що хочеш? - запитала його. - Новий план помсти? Виїзд за кордон? Чи таке-сяке життя у колі нової старої родини? Родичів ти ж уже оцінив. Вони тебе мають уже й не лякати.

- Хм! - нервово розсміявся він.

- Ну, то що? Спокушайся. Тебе чекатимуть сімейні сварки, дурня вкоєна в найрізноманітніших формах, кризи сімейних відносин й інші негаразди сучасного життя.

- Мені здається, що поганий з тебе маркетолог, - пробурмотів він, аби приховати своє замішання від пропозиції.

- Та я практично супергерой з навичками психології й вмінні впливати на оточення. Майстерність домовитися взагалі мій козир,  - похвалилася я.

- Тільки заклинання не переплутай, - фиркнув Свят.

- То, що спадкоємець сатани, мир?

- Я не впевнений…- промимрив він.

- Це ти даремно. В себе треба вірити.

- Й що отак просто все буде? - проігнорував він мої дотепи. - Я ж типу зло…- стиха додав він.

- Хлопець ти у нас словоблудний, але до зла тобі ще далеко. Ти ж, правда, не думаєш, що Лана Василівна повелася на твою історію? І, що то ти ініціатор подій?

А, ні, схоже по вигляду, саме так він й думав.  

- На відміну від нас усіх, Лана Василівна знала про твоє існування. Й непомітно  була присутня у твоєму житті. Щось типу грант на навчання, чи влаштування тебе в ту, або іншу школу, чи кружок умілі ручки, чи на роботу…

Ось тепер його очі полізли на лоба.

- Звісно, вона це ніколи не робила на пряму. Не хотіла колотити сім’єю й трусити сімейними таємницями. Й вважала, що в тебе є матір, яка про тебе потурбується. 

- А ти звідки це знаєш? - перепитав він мене.

- Залізла в брудні сімейні таємниці. Й від них, моя психіка, ще досі по кривому шляхові їде, - аж пересмикнуло мене від спогадів. - Нікому непотрібна вся інформація про своїх родичів.

- Ммм!- сердито посмикав він себе за волосся.

- Не сідай на дно. Ніхто не може повернутися в минуле й змінити його. Ніхто не може гайнути в майбутнє й побачити, як там. Проте на події сьогодення ми можемо впливати. Й за своє сьогодні ми відповідальні. Й саме наше сьогодення робить наше майбутнє. Знаєш перед смертю люди зазвичай жаліють, що прожили своє життя не так, як вони хотіли, а так, як того вимагали рідні, близькі люди чи суспільство. Жалкують, що вони тяжко працювали й все відкладали відпочинок на потім. Шкодують про те, що їм забракло мужності зробити те, що вони хотіли.  Так от, я не хочу в старості каятися, що я не змогла знайти спільну мову з рідним братом. Я тебе прошу спробуй якось пережити цей стрес, що ми всі в курсі подій твого життя. Можливо не все буде легко й просто. Одна істерична реакція Платона чого тільки варта, - закотила я очі від споминів. - Але з усім цим можна справитися, якщо буде бажання.