Глава 31

 Сучасний курорт в серці Чернігівських лісів, зустрів  нас дорогою, доріжками та акуратними будиночками австрійської архітектури. Мені вже все подобалося. Я вже не велася на звуки та запахи незайманої природи, проте прийшла у дикий захват від комфортного номера. Мене не вразив приголомшливий вид з вікна, сльози на очах викликала гаряча вода. В цілому, здається, ми з природою ще не готові були злитися в гармонійний клубок.

Доїдена мовчазною істерикою 24 години на добу та безсонною ніччю я просто дісталася до ліжка й впала спати.

    Ранок розпочався в зручненькому ліжку зі співу птахів. То було так гарно…А потім прийшли вони, мої рідні думки. Хобі доведи себе до сказу, я освоїла в ідеалі. Дівчина я талановита, уява в мене на припоні не тримається, такої дурні навигадую, що ніяких психіатр не допоможе. А головне ж робиться то так невимушено, що й не помічаєш, як ти вже в усю бавишся істерикою. Декілька думок про те, яке нікчемне моє життя, дрібку незадоволення, щіпку ненависті до себе, все  це перетрусити, розмішати й коктейль тортури над собою готовий.

    Жива, здорова, навіть в достатку, то чого ж мені так погано? Чого душа моя ятриться? Чого на повторі прокручую ситуацію з Холодницьким? Чого від того мені зле? Чого я почуваюсь так погано? Бо я злякалася. Мені здалося, що нічого доброго не вийде з тих стосунків. Що я стану …надцятою в його житті й через рік він усе закінчить. А того я вже, певне, не переживу… Або переживу…але погано. Й то в кращому випадку. Холодницький явно не герой мого роману. Тільки здається одного я не врахувала, що безпеки немає. Адже хто дасть гарантію, що коли я знайду надійного, як контрольний постріл чоловіка, то далі все буде з рожевими поні? Й навіть коли він залишиться прекрасно надійним, то він може захворіти й померти, або загинути в ДТП, або ще якась біда може трапитися. Й що виходить, що мої чаяння про більше ніяких сімейних драм просто ілюзія? Адже той рік я можу прожити, як з Холодницьким, так і з гіпотетичним ідеальним чоловіком.

    Й тиха паніка вже здається стукає у двері. Вона готова зайти в гості й зручно вмоститися на дивані. Мене пересмикнуло. Та від самої себе аж душу тіпає. Ще пару хвилин розваг наодинці зі спробами скалічити свою вразливу психіку і я розпочну битися у нападі нестримного жаху.

   З номера я вилітаю так наче за мною голодні пси женуться. Хлопців знаходжу за сніданком. Платон в рожевій тенісці, зализаному гелем волоссі виглядав просто королем подіуму на фоні Яреми одягненого у страшненьку сорочку й Свята вбраного у футболку зі страусом, якого нудить.  

    Й розважаються вони тим, що вже перегавкуються зранку. Беру сніданок й мовчки жую. Дуже намагаюсь не зважати на напрасників. Потенціал у совісті Свята винятковий. Він від душі, але витончено підбурює Платона, а той сердега, аж бісом дмухає.

    Щиро намагаюсь абстрагуватися від думок, що оці двоє мене легенько дратують й що мені зовсім не хочеться прибити їх ложкою й закопати під тією красивою й гордою сосною, або втопити в цьому гарному озері зі спокійною гладдю води. Перевела погляд в якому трішечки потопталася жага до вбивства на хлопців.

- Дістали! Якщо ви зараз не осядете пилюкою по куточках я остаточно втрачу червоні прапорці по периметру. Й позитивне світосприйняття вас не врятує, - лагідно пробурмотіла я. 

Хлопці замовкли й навіть в унісон перевели на мене, а потім один на одного здивовані погляди.

- Так ми…- пролепетав Платон.

- Втоплю у вирі емоцій, - обнадійливо підтвердила я.

Платон почухав голівоньку й кинув на мене погляд, що мав означати, та чого ти.

- Коли той сплав по цій незачепленій, людиною природі? - перевів він розмову.

- Вчора ми записалися на 11 ранку.

- Супер. Піду збиратися. - швиденько злиняв з-за столу Платон.

За ним потягнулися й Свят з Яремою.

    А я залишилася доїдати сніданок й споглядати за прекрасним видом озера в оточенні соснового лісу. Споглядання за прекрасним навіяло легкість й умиротворення. Тільки потім на мої очі потрапила щаслива сімейна пара, що з дітками їхали на велосипедах й від мого спокої не залишилося й сліду. Під шкірою заворушилися розшалілі сумніви, що знову почали нашіптувати: «ну і як тобі вибір». А може й у тебе було б таке. А може та парочка з дітками й не сильно щасливі? Може він тиран і її лупить, або вона його. Від цих милих дівчаток можна чого завгодно чекати. Сама ж недавно дізналася, що моя однокласниця покинула трьох діток на чоловіка й спокійненько собі пішла до коханця. Видно, з материнським інстинктом трапилася якась халепа. Хоча кажуть, що вродженого материнського інстинкту не існує. Він або вмикається у процесі виношування дитини, або ні. Так й виходить, що материнству треба вчитися, бо деякі матері й до своїх дітей байдужі, а деякі всиновлюють чужих й люблять та дбають про них. Й чого я почала думати про дітей?

   Я ще кілька хвилин погризла свою нижню губу, пригальмувала плин думок, чесно спробувала перемістити їх у позитивну сторону. Думки знехтували мої спроби знайти спокій  й пішли далі шукати берегів. Шкода, що не розум…

     Й ще не раз за цей день я встигла пошкодувати. Весь день був самий клопіт.

     Зате я тепер точно знаю, що таке сплав по річці Десна. Єдине, що мене в тім порадувало, то це неймовірні краєвиди. Десна тече широкою долиною, яка в окремих місцях поросла лісом. Мальовничі куточки рідної країни тішило око й надили наснагою.