Глава 27

 Усі сили я витрачаю на те, аби не зірватися. Паніка закручує вихор та тримає кліщами.  Гарячі хвилі прокочуються тілом. Важко ковтаю. Ні, тільки не зараз. Видихаю. Намагаюсь сконцентруватися на відчуттях в тілі. Веду плечима, щоб послабити відчуття скутості. В мене не виходить. Нервова система легко розгойдується й запускає реакцію емоцій. Пальці тремтять. Прискорений пульс віддається у скронях. В грудях горить від нестачі кисню. Кусаю губи. Ще тільки істерики мені бракує для повного щастя. Не хочу. Видихаю. Тільки не так. Тільки не зараз. Тільки не при ньому.

    Холодницький на мене не дивиться. Й не хочу уявляти, що зі мною буде під його поглядом. Те, що він не такий спокійний, як виглядає, видає його блідість й напруження в яке він загорнутий, як у кокон. Мені жаль. Мені дико жаль. Й цей жаль гіркотою розповзається по тілу, сковуючи його ще більше. Боляче. Нестерпно боляче. Біль граючи на одній струні роз’ятрює рану, розворушує серце й рве душу. Я не можу. Я, здається, більше не витримаю.  

    Не розсипайся. Тільки не перед ним. Навіщо йому знати, яка я притрушена? Навіщо йому знати, що мене затоплюють безпідставні ревнощі тільки від того, що якась жінка постояла поряд нього? Навіщо йому знати, що я до жаху боюсь, що щось між нами розпочнеться, а потім закінчиться моїм розбитим серцем?  Я більше того не переживу. Я просто остаточно зсунуся з глузду. Й цього всього я не очікувала. Не очікувала, що нетерпимість без вогню буде мене варити, і їсти, як іржа залізо. А недовіра буде скімлити, як кривий цуцик.

    Та дідько б тебе забрав! Між нами все одно нічого не вийде. Моргаю намагаючись відігнати сльози. Я все роблю правильно. Видихаю. Від присутності Холодницького фізично зле. Я вже готова вийти. Перевожу погляд у вікно й спостерігаю за пейзажем, що пролітає за вікном. Вмовляю себе потерпіти. Якого дідька, дорога до дому така довга? Якого біса Холодницький такий…незворушний? Видихаю.

- Мирано, все добре? - турботливо запитує він мене.

Зараза! Я навіть боюсь рота відкрити. Я уявлення не маю, що буде? Мені страшно почути свій голос. Мені не хочеться, щоб ти знав, як мені, до чортової матері погано.

Киваю головою, коли шкірою відчуваю його пекучий погляд.

- Все буде добре, повір мені, - шепоче він, зупинивши машину.

Та, до лихого, його все! Мовчки стогну я. Квапливо вивалююсь з машини й відчуваю його погляд, аж поки я не ховаюсь за парканом.

Змушую дійти себе до кімнати, молячись, щоб нікого з родини я не зустріла по дорозі. Тримаю рівно спину й істерику. Як п’яна відкриваю двері у кімнату. Доходжу до ванної й тільки тут сповзаю по стінці й даю волю істеричним риданням… 

       На Ладусю я дивлюсь з мукою в очах. З горем навпіл заснути мені вдалося майже під ранок. Бо пів ночі вайкіт думок морочив голову. Я так сподівалася, що всі ці думки недоспілого розуму перестануть мене мучити й дадуть хоч тимчасовий спокій. Та поки що я ковтаю сльози гадаючи, чи не впустила я свій шанс. Емоційна лавина зійшла з гори й по дорозі повисмикувала усі дроти на яких трималася моя злагода зі світом. Повний локдаун.        

       В цьому багатті марева думок з моєї голови геть вилетіло, що Ладуся з Яною мали вже повернутися.

- Слухай, я вже коли бачу твій світлий лик схилений над моїм ліжком, то починаю нервувати, -  хрипло видавлюю з себе.

Від мого тріснутого, тьмяного й неживого голосу мене, аж перетрусило.  

- Тримай.

Ладуся уважно вивчає мене й  протягує мені чашку з кавою, а сама з хрускотом починає гризти морквину.

- Чого, як тільки щось стає заборонено, то воно відразу таке бажане? - провела вона чашку заздрісним поглядом.

- Не знаю, - позіхаю й втуплююсь поглядом в чашку.

Кава мені, звісно, істину світотворення не відкрила, але після ковтка гарячого напою думки заворушилися.

- Як доїхали? - цікавлюсь, оглядаючи її втомлений вигляд.

- Якщо коротко, то мене нудило, - гірко скривилася від спогадів Лада.

- Все було так погано?

- Нормально все було. Тільки в транспорті мене заколисує. Але мене більше цікавить, що ти робиш, що маєш вигляд блідої, як смерть, примари? - прискіпливо оглядає вона мене.

-  Створюю проблему з нічого, - каюсь я, після ковтка кави.

- То гарна жіноча розвага, - задумливо бурмотить вона. -  Й чого при цьому ти виглядаєш понадміру жахливо? В тебе морда, як у панди. Що відбувається? Ділись. Бо в мене від твого траурного вигляду печія починається.

- Я сказала Холодницькому, що не можу продовжувати з ним відносини, - закусила я нижню губу.

- Ось тобі маєш! - здивовано глянула вона на мене. - Так й хто мені тут розповідав, що все під контролем?

- Все під контролем, - хриплю я.

- Ага. З чого тоді вирішила розбігтися з посланцем жіночої втіхи? - тягне вона далі за печінку.

- До цієї жіночої мрії я ще не готова, - закрутила я одну й ту ж пластинку.

- Що цей спокусник зробив?

Враз змінила вона тон, на той такий особливий, після якого ти розумієш, що комусь настане капець.