Глава 23

   Додому я закрадаюсь, як мишка, тихо й максимально непомітно, але  на підльоті до кімнати потрапляю в лапки кішки.

- Мені бракує слів, - шипить Лада.

- Тоді знайди мені пігулку. Бо моя голова довго не проживе, - простогнала я.

- Що? Що він зробив? - сполошилася Ладуся.

- Він зробив тільки добре, - шикнула я на неї. - Голова болить.

- А ти точно в порядку? Бо якось ти не виглядаєш, як щаслива жінка, - з сумнівом пробурмотіла вона.

- Знаєш, таке діло, якщо тобі трішки за 30 і ти всю ніч стрибаєш у гречку з чоловіком гарячим, як диявол…то вранці ти навіть кістки докупи зібрати не можеш, - тихо прошелестіла я.

- Гаразд. Піду, щось знайду. Спробуй не вмерти до мого повернення, - суворо глянула вона на мене.

Я плутаю у ванну. Гаряча вода робить мене майже щасливою. По виході з ванної мене чекає Ладуся з пігулкою та склянкою води. Пігулку з’їла.

- То як твоя здибанка? - зморщивши ніс, вона розглядає мене й усі сліди бурхливої ночі.

- Малослівна й чуттєва, - бурмочу собі під ніс й підкрадаюсь до ліжка.

- Як Холодницький?

- А що йому стане? - обурююсь її припущенню.

- Навіть не знаю…Ти вчора була в такому непередбачуваному настрою.

- Докрапало. Жодна нервова система довго не витримає постійної напруги, концентрації,  повсякчасного отримання та опрацювання інформацій, прийняття рішень й швидкого реагування на всі подразники. Їй потрібен перепочинок. А умов, за яких прийде спокій немає й вони не світять навіть у перспективі. Це давить з середини, вимотує й викликає почуття дратівливості. Тож, ілюзія спокою сповзла, як штукатурка зі старої стіни. Ніч з Холодницьким була, як рятувальний сурогат. Як Яна? - перевела я розмову з мого вкрай особистого.

- Нормально. Сказала, що видалить хлопчика, як обліковий запис з гуглу. Й ще якихось там страхіть тому наобіцяла. Коли відчуття якісь значущі, а їх підло зраджують, то усі ці найніжніші почуття перетворюються в отруту. Й розриває на частинки від розпачу, злості, обурення, гніву, провини та безвиході. В цьому персональному пеклі потрібно вижити. Й десь там з часом прийде зцілення. Пробую її переконати, що якщо вона помститься кривднику, то все одно залишиться біля розбитого корита з відчуттям спустошення. Намагаюсь допомогти їй виявити та дозволити пережити весь спектр переживань, дозволити агресію до кривдника, щоправда, лише в уяві, щоб вона могла далі зайнятися власним життя. Але ти якось більше вразливіше на це все відреагувала, - запитально глянула сестра на мене.

- На жаль, коли нерви стають, як бікфордові шнури, які вже запалили, то якось складно наповнити свою свідомість новим та позитивним, - закотила я очі.

- Моя ж ти вертлява філістерка, - проджмеліла вона. - Буду сподіватися, що виплеск емоцій буде тобі на користь й плач у подушку піде на спад. Гаразд, полишимо твою психіку й перейдемо до справ. Нам ще ковчег будувати й кожної тварини по парі збирати, - життєрадісно потерла вона руки.

- Від твоєї активності часом виникає відчуття, що якась з твоїх хромосомок перечепилася і не в ту сторону впала, - хмуро покосилася я на неї.

- Дорога до райських кущів інколи проходить через пекельний казан.

- Ага.

- Що наші друзі? - посерйознішала вона враз.

- Складні, як французьке вино. Й перемовини з ними це ще ті вівісекторські забави. Але поки усе під контролем. Що в тебе? Я так розумію, що за моєї відсутності нової мороки у нас не добавилося?

- Хм! - скривила вона губи в саркастичну гримасу. -  Ні, нової не добавилося. Зі старою спробувала розібратися.

- Що зробила? - вмить насторожилася я.

- Намагалася більше дізнатися про Холодницького й вияснити чи міг він бути причетним до пожежі, - тяжко зітхнула вона.

- Й що нам тепер відомо?

- Виявляється він вже давно активно контактує з Дмитром Васильовичем.

- Ум… - муркнула я.

Підібрала щелепу й задумливо витріщилася у вікно. Думки, як чистокровні скакуни гопцювали в голові. І всі такі з розряду наче їх сам Люцифер нашіптує. Темненькі й гаряченькі.  Ніякої позитульки на них не вистачить. Нечисть його вхопи!  

- І відсутність твоєї реакції мене бентежить… - пробурмотіла Ладуся.

- Якби ти мені вчора про це сказала, то відреагувала б, як зла собака. А сьогодні в мене сил немає, злитися на те, що геть нормальну інтригу замутити не можна. Бо виходить, що поки ми гралися з Холодницьким, то він і собі грався з нами. Цікавий поворот.

- Кажуть, що вони вже домовилися про суму. І це трохи знімає з нього підозру стосовно можливого підпалу, - пробурмотіла Лада.

- Дмитро Васильович приємно порадував, - задерла я голову до стелі. - Не такий вже він і валянок. Безмежно тому здивована…І в нашому простенькому серіалі несподівано з’являється нова сюжетна лінія. Щоб їх демони зжерли!

- Ти зараз виглядаєш неприступною, як сейф. Твій спокій мене лякає.

- Я надійна, як лом, - заспокійливо буркнула я. - Кінець світу ще не прийшов. Виходу немає тільки з двох метрів вниз. Якщо я занурюсь у хвилю паніки, то це не вирішить ситуацію. А призведе до того, що я не зможу тверезо сприймати ситуацію й приймати адекватні рішення у критичні моменти. Й чим більше я буду про це перейматися, тим страхітливі картинки буде видавати мені мозок. На зараз, нам нічого реально не загрожує. А усі хвилювання, то така собі проєкція себе у майбутньому. Й ліпше, що зараз можна зробити це детально описати своїх дій стосовно будь-якого розвитку подій. Мені це завжди дає відчуття контролю над ситуацією, а з ним разом приходить й розуміння, що я з усім цим впораюсь.