Глава 21

   Кажуть, що якщо хочеш розсмішити Бога - розкажи йому про свої плани. І, здається, я зараз головний стендапер. Серед тижня доводиться зриватися та їхати у Німеччину. Бо занепокоєння пожежею виникло й у наших, усіма силами буду сподіватися, партнерів. Поїхала. Їхній настрій відчувався, як і хочеться, і колеться. Вони зацікавлені увійти в український фармбізнес, бо якщо вони  освоять  випуск  своїх сильних препаратів госпітальної групи, то отримують переваги на тендерах у великих європейських виробників. Проте інвесторам страшно вкладати кошти в економіку, коли в країні панує корупція, свавілля й немає макроекономічної стабільності. Але такі інвестиції необхідні для бізнесу вони дають можливість модернізувати технологічні процеси, виготовляти більш конкурентоспроможні вироби й в цілому є запорукою сталого економічного розвитку. І перемовини затягуються.

     Менталітет німців такий особливий. Вони  педантичні, прискіпливі, завбачливі та песимістичні. А для нас характерне переважання серця над розумом й притаманні ще суто українські риси, як культ жінки й творчого натхнення. На останньому я поки й виїжджаю.

     Додому я повернулася з відчуттям, що з мене зцідили усю кров. Та вороття немає. Видно, неминучі складнощі, то стрижень життя. Й з ними не стикаються тільки ті, хто нічого не робить. Але й кажуть, що труднощі роблять нас сильнішими. Бодай йому! Здається, я вже загартована до останнього пучка нервового волокна. Бо ці всі труднощі розмножуються, як бактерії у сприятливому агаровому середовищі. Ні, я розумію, що реальність далека від відеоігор в яких прогрес йде лінійно й послідовно й відчувається після кожного побитого ворога, але зараз я, здається, не можу зрушити з мертвого місця. І трішечки являю собою версію сповненого муки диявола. Бо дідько його знає, коли з психозом я не впораюсь і що з того цікавого вийде.

  Я навіть двері не встигла відкрити, як мене мало не збив з ніг Ярема. Племінничка я прихопила за руку і тільки тому встояла на ногах.

- Куди ж ти так поспішаєш? - прошипіла я.

- Ой! А це…А я…- і він безпорадно перевів погляд на закриті двері.

- Що ти? - втомлено перепитала я.

- А там усі... - мотнув він головою й зробив спробу змитися у невідомому напрямку.

- Ярема, що відбувається? - запідозрила я якусь халепу.

- Тобі Лада все поясне, - пискнув він.

- Добре. А ти куди?

- Прогуляюсь.

- Ага. А давай ми зараз розберемося з поясненнями, а потім ти погуляєш. Бери мою валізу й пішли в дім, - безсердечно скомандувала я.

  У вітальні я уздріла Лук’яна та Святослава, й в обох був такий вираз обличчя, що наче уже щось сталося дуже погане.

- Усім вітання! - пробурмотіла я, знімаючи пальто.

Лук’ян зі Святославом дивно між собою переглянулися, а з кухні висунувся Платон.

- А що у нас відбувається? -  запитала я усю компанію.

Хлопці між собою знову переглянулися.

- Дещо сталося, - обережно заговорив Святослав.

- Що саме? - запасений за пазухою страх запульсував у скронях панікою.

- Ти не хвилюйся… - ляпнув Святослав.

- Свят, переходь до діла, бо я якось не заспокоююсь.

- А! Так. Сьогодні в мережу хтось злив непристойне відео за участі Яни. І, кажучи, про непристойне я маю на увазі в сексуальному розумінні.

- Ом…- ошелешено видала я.  

Інформація до мозку доходить повільно. Повільно, бо треба було усвідомити те, що поки не вкладається у моїй голові.

- Та ви знущаєтесь! - з силою потерла я обличчя й з надією заглянула в очі хлопцям.

Але по погляду Лук’яна зрозуміла, що ні, не знущаються.

- Ні. З Яною Лада, -  пробурмотів Лук’ян.

Про його почуття я вирішила взагалі не думати.

- І як Яна? - намацала я, хоч якийсь орієнтир в цьому ненормальному житті.

- Поки не зрозуміло, - буркнув Святослав. - Але те відео ми з мережі прибрали. Нічого ж непоправного не сталося…  

- Боже! - видихнув Лук’ян.

- Не влаштовуй з цього локальну катастрофу, - фиркнув Святослав. - Згідно, з українським законодавством, статева зрілість починається від 16-річного віку. На думку світил медицини найсприятливіший з морфофункціональної точки зору вік для втрати незайманості буде від 15 - 19 років.

- Що? - зблід ще більше Лук’ян - Ярема?! - гаркнув він до сина.

- Що я?! Мене в це не вплутуйте. Я нічого не робив.

Підірвався Ярема з місця. Й задкуючи від батька він знову налетів на мене. Від незапланованої зустрічі з його кістлявим тілом у мене аж дух вибило. З моїх вуст зірвався чи то стогін, чи то лайка. Ярема спочатку завмер, а потім смикнувся від мене.

- Тихо, коник стрибунець, - й для надійності я обійняла його.

Святослав саме перейшов до розповіді про наслідки ранніх сексуальних зв’язків. І Лук’ян на якийсь час повністю зосередився на тому, аби не вловити інфаркт від щедро влитої у його вуха інформації.