Глава 14

   Піклування Святослава я оцінила. Лікарня була приватна й усі були привітні до розчулених сліз. Турботливо поводили мене по кабінетах, зробили кардіограму. Порадувати я їх могла тільки тахікардією. Тут все ясно. Усі причини тахікардії збіглися: стрес, перевтома й недосипання. І серце почало пустувати.

   Лікар довго й нудно пояснював, що при тахікардії головне не панікувати. Я з ним була згодна. Панікувала я з іншої причини. Й кому розкажи - не повірять. У лікаря я попросилася залишити мене в лікарні. Думаю, лікар здивувався, проте на зустріч мені пішов. Палата була одномісна й комфортна.

- Й чого ти хотіла добитися втечею у лікарню? - запитав Святослав.

- Як то чого? Політикам же нашим можна, а я чим гірша. Тільки запахло смаженим, так вони відразу стають кволими та хворими й на всіх парах мчать до лікарні.

- Ага! Логічно. Тебе що так твоя неупорядкована тітка налякала?

Від телефонного дзвінка, аж смикнулася.

- Дмитро Васильович,  - показала я пальцем на телефон. -  Візьми телефон, будь ласка, і скажи йому, що я на обстеженні й вкажи лікарню.

- Що ти задумала?

- Додай у голос капельку хвилювання і я тобі все поясню, - простягла я йому телефон.

Все ж, лицедій у Святославі жив. Він відповідав на запитання Дмитра Васильовича й, здавалося, що в його голосі пузирилася й виривалася на поверхню магма й лавою текла по поверхні знищуючи усе живе на своєму шляху. До мурах видовище. Вияв акторської творчості чудово показував пережиті почуття. Його гра була, як мистецтво, завдання якого досягти славнозвісного вірю.

- Ти просто ходяча емоція. Я й не підозрювала в тобі такої готовності віддатися сповна на волю емоціям, - пробурмотіла я, коли він закінчив розмову.

- Дмитро Васильович уже їде до тебе. І я радий, що ти оцінила моє вміння плакати, сміятися, істерично кричати чи трагічно страждати. Хоча я не шанувальник емоційної еквілібристики. Для мене, окрім емоційного спалаху, також важливо якесь проявлення змісту.

- Добре, більше не буду випробувати парадоксальні можливості твого акторського таланту, - зітхнула я. - Чекай.

І я набрала номер Лади. Коротко обмалювала ситуацію. Вислухала жменю вражень у формі мальовничої та красномовної лайки. Подивувалася багатству й точності її мови. Та все ж попросила зателефонувати до Любові Василівни й нагнати на неї страху розписавши у фарбах про те, як повільно відривається від землі Лідія Василівна. Ладуся виливати обурення припинила й замислилася. Й відповіла щось схоже, на те, що я ненормальна, але можу спробувати.  

- Ти вирішила піти в партизанщину? - зацікавлено запитав він.

- З мене сьогодні демонів хотіли повиганяти. Гадаєш, це не аргумент? - осудливо глянула я на нього.

-  І що ти хочеш зробити?

- Я хочу, як ти казав, пташенят назад у шпаківню запхати.

- А! Знаєш з вами усіма  моторошно, але весело. - поділився він своїми враженнями.

    До приїзду Дмитра Васильовича я була готова. І він сам не забарився. Приїхав стривожений, схвильований й сердитий. Зустріла його в образі жертви. Недоспана ніч тому дуже посприяла. Бліда, як крейда, з глибокими тінями під очима й сплетеною на скору руку косою перекинутою через плече я виглядала, як страдник й пригнічена невинність. Він, певно, не очікував мене такою побачити. Бо всі почуття на його обличчі стерла розгубленість.

- Мирано, що трапилося? - вдивляючись в мене, запитав він.

- Лідія Василівна…- мій голос був надтріснутий й глухий. - Цього разу вона зайшла надто далеко у своєму сліпому та бездумному служінні ідеї. Вона поневолена, а її свідомість паралізована релігійним фанатизмом. Ми всі закривали очі, коли від неї пішов чоловік, коли пішли її діти й заборонили їй спілкуватися з онуками. Але цей її фанатизм - це вже психологічна проблема.

- Що сталося? - відмахнувся він від мене.

- Сьогодні Лідія Василівна з якимось чоловіком прийшла до нас проводити наді мною обряд екзорцизму.

- Ну…то…вона може занадто сильно переживала за тебе… - з витріщеними очима поплутав він від отриманої інформації.

- Можливо. Та надто гаряча віра до добра ще нікого не доводила. Й це сьогодні вона обряд екзорцизму наді мною виконувала. А що вона зробить завтра? Вона буде вважати себе обраною виконавицею особливої місії?  В її шаленій голові визріє думка про насильство щодо тих, хто не виправдав її сподівань? Вона й так тисне на нас щодо нашого воцерковленням. Ярема і Яна уже бояться з нею знаходитися на самоті. Фанатизм вбиває. Й в основному людей, які з чимось не згодні з фанатиком. Там все просто, якщо щось не підпадає під її віру, то його потрібно ненавидіти й прагнути знищити. А якщо завтра їй, припустимо, спаде на думку, що дитя Лади, чи ваш онук - це дитя Сатани й вона вирішить його втопити?  Й що буде зі мною, коли вона вирішить, що я все ще одержима? Сьогодні був Святослав й Лук’ян. А коли їх не буде, то що вона зробить?

Я почувалася балериною на сцені, котра своїм сольним виступом мала доторкнутися до глибинних почуттів. Звучання емоцій, страху й паніки, як дим розсіювалися по палаті.  Промовистий, прямий взаємообмін лютої сили й потужна жива енергетика перетікали один в одного й вели до грандіозного фіналу. Унікальний перфоманс та шалені емоції. Й витончено та делікатно я заводила його у свій світ відкриттів та неймовірних перетворень. Безумне соло завмерло на пронизливому скріму, запанувала тиша й тільки моє серце виконувало швидкісні бласт-біти.