Глава 9

Я стояла в залі й приреченим поглядом спостерігала за святом життям, що розгорталося у мене на очах.

    Три останніх тижні були більш ніж насичені. Один тільки заповіт чого вартував. Від споминів про це кинуло у холодний піт. Лана Василівна, разючим рішенням, зробила мене своєю єдиною спадкоємицею найціннішого - компанії. Сюрприз був для всіх. Руйнівної сили, болісний й приголомшливий він викошував все людське, що залишалося у деяких близьких людях. І зірвалося пекло. Мене старанно намагалися пережувати й виплюнути. Мій світогляд пішов тріщинами, а звична реальність опала битим склом. Та поки я була втомлена, але не зламана.

    І тепер я на «лакшері» події в очікуванні отримання нагороди, яку присудили Лані Василівни.

   Я понуро розглядала чоловіків і юних дів, яких вони обирали у свої супутниці. Діви були, як на підбор, всі з надутими губами й намальованими бровами. Загалом схоже це все на те, що коли немає нестачі ні в чому, то в дефіциті виявилася індивідуальність. Якщо раніше дівчатка у своєму зовнішньому вигляді показували щось глибоко внутрішнє, то зараз однакові обличчя, зачіски й маски з макіяжу. Навіть анекдот чула…Відійшов чоловік, на хвилину, повернувся й не зміг відрізнити котра з панянок його.

   Ці юні діви перекроюють і підганяють під один шаблон обличчя, ламають психіку, переживають депресивні розлади. І все для того, щоб подобатися чоловікам.

   Завжди було цікаво чому дорослий, досвідчений чоловік обирає в супутницю юне створіння в якої ще вітер в голові свище, а не скажімо ровесницю? Десь читала, що в погоні за другою молодістю у чоловіків аргумент один, що жінки котрим за тридцять не здатні на авантюру, а юні німфетки, які ще зовсім без гальм, легко готові податися в усі тяжкі. Авжеж, жінка після 30 уміє абсолютно все. Вона самодостатня, освічена й багато чого досягла сама. Керувати такою вже неможливо. Бо вона вже знає, як влаштоване життя, що вона хоче і, як їй це отримати. Сувора правда життя.

   Мою увагу привернув рух і я машинально перевела погляд. Цього чоловіка, певно, не можливо було пропустити. Брутальний блондин. Його волосся було майже біле з трішки сірим відтінком. Чоловік впевнено просувався крізь натовп. Він нього, здається, йшла темна, густа й глибока енергетика розпечена до вишневого відблиску. Він був, як  гаряча лава, що обпалювала й присутні це відчували, мовчки пропускаючи його вперед. Ось він прижмуривши очі кидає застережливий погляд, а вже наступної миті на його губах грає гостинна посмішка. Він тут здається недоречний, як пафос у науковій книзі й водночас його присутність тут цілком природна. Мій погляд пробігається по його широкому розвороту плечей. Цупкий м’який шовк облягає торс й тече рукавами, ховаючи в складках запонки й годинник. Імпозантний чоловік. Та тільки, здається, що весь його зовнішній лоск, неначе маскувальний костюм. Він посміхається й видається чарівним, але за ним відчувається темна глибина й готовність до будь-якого лицедійства заради досягнення своєї цілі.

 Несамовите видовище для моїх нервів. Внутрішній естет заливався захватом. А сатанинський скептик шукав якусь підставу.

  Мабуть, мій уважний погляд зачепив ніжні струни душі об’єкта моєї уваги, бо чоловік різко підняв голову й ледь прижмурившись поглянув на мене. Розпечене срібло його очей занурило мене з головою у саму безодню. Моє дихання збилося. Серце заскреготіло. Чужа гаряча впевненість плавила лід мого спокою. Інстинкт самозбереження, що як сірник догорав до кінця, обпалив мої пальці. Видихнула. Тільки багаторічна витримка дозволила витримала той погляд. Все на що мене вистачило, підняти брову у німому запитанні. Він моргнув й смикнувшись застиг. Й те густе тяжіння між нами зникло, як дим. Він з готовністю посміхнувся. І він перший відвів погляд та відвернувся на кралю, яка чіплялася за його правий лікоть.

   Ненавиджу блондинів.

   До мене підбігає дівчинка й тягне на сцену. Поки зі сцени я слухаю зворушливу історію про те, як багато зробила Лана Василівна, я повністю повертаю собі самовладання. Й віртуозно тримаю маску байдужості, розглядаючи весь цей незрозумілий натовп з ще менш для мене незрозумілими рейтингами оцінок. І ніхто навіть не уявляє, чого варта та холоднокровність. Погляд блондина я відчувала шкірою, але навіть не здригаюсь. Я посміхаюсь. Й на мить перехоплюю погляд блондина. В його очах палає ненаситна цікавість та груба чуттєвість. З холодним прагматизмом піддаюсь диявольській спокусі й  з азартом гончої, я посміхаюсь тільки йому. Чорнота в його очах тішить жіноче его. Легко повертаюсь до ведучої та беру статуетку. Прикладаю руку до грудей й розсипаюсь у подяці. І шоу на сьогодні завершено.

   Він підійшов до мене сам. Найперше, що я відчула ненав’язливий, приємний запах з нотками прянощів, кардамону, кориці та екзотичних фруктів. Підвела погляд й опинилася в полоні сріблястих очей.

- Холодницький Назар, - глибоким, хриплуватим голосом представився він.

- Мирана Волошина.

- Я був знайомий з Ланою Василівною. Співчуваю вам, - тінь смутку набігла на його чоло.

- Дякую! - легкий кивок голови і я чекаю продовження.

- Чи міг би я запросити вас на чашечку кави? Я розумію вашу зайнятість, - додав відразу,- та був би вдячний за зустріч.

- Добре, - після хвилини вагання все ж погодилася я.

Він простягнув мені візитівку. Іміджева річ, красива, стильна зі складною технікою виконання. Довелося дістати свою.