Глава 8

З ліжка я підірвалася від дзвінка телефону. Увімкнула світло, намацала телефон. Дзвінок від Платона.

- Слухаю?

- Привіт! Ви, певно, знаєте власника цього телефону? - крізь шум до мене долетів незнайомий голос.

Миттю, аж в грудях захололо.

-Так. Це мій брат. Щось сталося?

- Я так і подумав, коли номер з підписом Коза набирав.

 На мить я навіть відсунула телефон від себе й заглянула на дисплей. Видихнула.

- Так що з моїм братом?

- Він телефон загубив в нашому клубі. Я бармен, мене звати Сергій.

- Дякую Сергій! Я зараз під’їду. Яка адреса вашого клубу?

Знайшла я шматок паперу й швидко нашкрябала адресу, що він задиктував.

- Зараза! Й де цього божевільного носить? - потрусила я головою.

Зібралася я швиденько. Натягла джинси зі светром. На всякий випадок зайшла в кімнату до Платона. Переконалася, що дома його немає. Добігла до зали. Таксі сьогодні схоже нікуди не поспішало.

- Якого органа? - простогнала я.

- Щось сталося? - поцікавився Святослав поглядаючи на мене через ноутбук.

- Чого не спиш? - перевела я погляд на годинник, який впевнено показував другу ночі.

- Не спиться.

- Зателефонував бармен й сказав, що у нього телефон Платона. А де він сам, невідомо.

- Ясно? Відвезти? - запропонував він.

- Відвези. Таксі все одно не можу викликати. Воно все шукає машину.

- Добре.

Святослав акуратно склав свої речі й швидко зібрався. Провів мене до гаража. Й пару хвилин я дивилася на ґелендеваґен.

Видихнула.

- Ясно. Дороги звісно в столиці погані, але щоб так? - похитала я головою.

- А! Ні, Лана Василівна по місту їздила службовим автомобілем й тільки з водієм. А цим красунчиком їздила на свою історичну батьківщину, або на дальні поїздки.

- Втямила. Там, хоч на цьому монстрові припаркуватися буде де?

- Щось вигадаємо, - пробурмотів Святослав.

- Добре.

Сіла на пасажирське місце.

До безсмертних водіїв Святослав не відносився, з машиною поводився впевнено і їхав акуратно.

- А ти давно за кермом?  - запитала я його.

-  В 14 я навчився їздити. А у 18 років, згідно з законодавством, я отримав права.

- Зрозуміло.

- Взагалі психологи вважають, що стриптиз корисний для чоловіків.

- Який стриптиз? - перепитала я.

- Цей клуб… куди ми їдемо.

- А! Серйозно?!

- Стриптиз вважається одним з ліпших способів відпочинку для чоловіка. Він дозволяє розслабитися, забути про проблеми, розбудити в чоловікові основні інстинкти. Й вам, жінкам, краще для інтимного життя отримати пристрасного мачо, який підігрівся на видовищі, аніж засмиканого життям чолов’ягу.

- Ти теж ходиш в такі клуби? - поцікавилася я.

- Я був кілька разів. Хотів перевірити.

- Що перевірити? - покосилася  я на нього.

- Пораду психолога. Що після стриптизу чоловік повертається в хорошому настрою, розслаблений й готовий до любовних втіх.

- Стоп. Мені не обов’язково знати усі деталі, - підняла я руки в гору.

- Тобі не подобається стриптиз?

- Обожнюю оголеність. Пластика, краса, ідеальне тіло. На екрані голлівудських фільмів це виглядає спокусливо гаряче. В житті ж… Останній раз, коли була з подружками, то реготали мало не до смерті дивлячись на фарс під назвою чоловічий стриптиз. У нього не було, ані на грам, сексуальної природності. Не було того, коли людина кайфує від процесу, а я ловлю мурах на шкірі. Закінчилося це тим, що до нас підійшла стриптизерка, сказала, що у нас так  весело й можна я з вами посиджу. Так до ранку ми й посиділи.

- Цікавий спосіб… Ми, здається, приїхали, - пробурмотів він.

Плавно об’їхавши місце для паркування, він знайшов де стати й віртуозно впхався між двома автівками.

- Ти зі мною чи зачекаєш? - запитала я у нього.

- З тобою.

- Тоді пішли.

В клубі музика відразу оглушила. Підхопивши Святика за руку я потягла його до стійки бару.

Накачаний бармен з жилеткою на голе тіло вправно щось мішав в руках. Дозволила йому закінчити й махнула до нього.

- Доброї ночі! Щось бажаєте?  - обдарував професійною увагою бармен.

- Ви Сергій?

- Так.

- Ви до мене телефонували з приводу телефону.

- А, то це ви Коза… - щасливо посміхнувся він.