Глава 6

Розбудив мене дзвінок Лади.

- Ти, що ще спиш? - невдоволено прошипіла вона

- Ні, я просто тримаю очі закритими, - позіхнула я.

- Даремно! - злорадно сказала вона. - Почалося. Перші щурі побігли.  

- Ми їх знаємо? - потерла я очі.

- Та поки без сюрпризів.

- Чудовенько.

- Є щось у світі, що може тебе зворушити?

- То, що я не гойдаюсь на емоціях, як мавпа на ліані, не означає, що в мене їх немає.

- От і добре. Тоді розберись з Платоном. Щось він геть втратив керування й впав вже в плоский штопор.

- Може в нього є якась програма найвищого пілотажу, - пробурмотіла я.
- В нього є погане виховання, не налаштована уява й недосконала імітація самостійного життя. Тітка балувала його без міри. От і виросло ні до чого не пристосоване створіння.

- А що ти хочеш, що він у своїх 21 робив? - поцікавилася я.

- Я тобі відкрию жорстоку істину. Світ хвилює тільки те, що він може отримати від нас. Від Платона світ, поки може отримати тільки скигління. Чоловік має бути опорою. Має бути сильним. А сила - це насамперед самостійність, відповідальність, впевненість й рішучість.

- От і скажи мені, а хтось дав йому відчути себе сильним? - образилася я за брата.

- Мені здається, що ти хочеш спробувати зробити з нього не хлопчика з золотою ложкою, а мужчину.

- Я хочу, що б він був просто щасливою людиною.

- Знаєш, щось складно в цьому світі знайти когось, хто полюбить тебе таким, як ти є. Людям багато чого потрібно. Більше ймовірніше, це стати тією людиною поряд з якою хтось захоче бути. А для цього треба йти й щось робити.  

- Ти чого агресивна така? - невдоволено буркнула я.

- Бо є велика різниця між «я думаю» і «я йду й роблю».

- Оце зараз говориш ти, чи твої скажені гормони? Чого ти завелася відрання? - миролюбно, запитала я.

- Не знаю. Але піду собі чайку зроблю.

- О! Гарна ідея. Щось я вже теж неугавний голод відчуваю.

-  Це ще не все. До вас сьогодні Дмитро Васильович завітає. Будь готова.

- То як? Мені морду сажею перемастити чи заспокійливого вжерти?  - закотила я очі.

- Тримай під контролем себе, свій багатий внутрішній світ в собі й будь зі своїм мозком на прямому зв’язку, - єхидно додала вона.

- Яволь, мой фюрер.

- Дуже на це сподіваюсь, - пхикнула вона.

Я обережно положила телефон на столик й зірочкою розвалилася на ліжку. До зустрічі з дядечком потрібно було підготуватися й морально налаштуватися. Дядечко мав важкий характер, був жорсткий й наполегливий у веденні бізнесу й славився непомірними амбіціями, великою кількістю контактів й тягою все тримати під своїм контролем. В цілому, це така гримуча суміш вкрай небезпечна до ворогів та нестійка до друзів. Його коронною фішкою є тотальний й безперервний зоровий контакт. Не кожен може то витримати. Ще спонтанність, постійне порушення правил й зайва емоційність… І він жодних методів не цурався.

   Та краще піти поснідати, допоки апетит зовсім не пропав.

  На кухні клопоталася Галя. Мені зраділа. Кашку з тостами на стіл поставила. Чаєм зайнялася. Поки я снідала, то все думала про свій внутрішній світ. Він у мене, звісно, виділяється нескінченим різноманіттям й сприйняттям світу у вкрай позитивному ключі, але такі всілякі сімейні зустрічі кожен раз пересувають його на нову межу. У цій реальності страждає система цінностей. Іншими словами з милої адекватної людини я норовлюсь перетворитися на мстиве диявольське створіння. Й кому той стрес потрібен?

   Ідеї не народжувалися. Вирішила надихнутися Платоном, тільки на сніданок його так і не дочекалася. Взяла свій чай й пішла його шукати. У його кімнаті стояв відчутний сморід перегару. Скривилася. Й безжально розштовхала свого брата. Той буркотливо лаючись спробував заритися у ковдру. Подивувалася такій наївності й безжально стягнула той сумнівний захист від світу.

- Якого дідька? - обурливо завив він й відкрив свої мутні очі.

- Скучила, що просто сил немає, - з усмішкою глянула на нього. - А ти тут хропака даєш.

- Мирана, що ти хочеш?

- Для початку поговорити. Можемо тут й зараз, а можеш прийняти душ, відновити процес мислення, леліяти думку, яка я нехороша людина й вийти на кухню за 20 хвилин.

-  Це, що запрошення на банкет диявола? -  вхопився він за голову.

- Пити треба менше, а то ввижається всяке різне. Давай вставай. До нас Дмитро Васильович прямує. А ти мені потрібен.

- Я краще здохну відразу, - буркнув він.

- Ні, як справжній чоловік, ти зараз приймеш душ, зберешся й прийдеш до мене на кухню снідати. А потім ми подумаємо, що будемо робити далі.

- Я щось не в стані думати, - мав за нещастя пробурмотіти він.

- Нічого. Цей негаразд я виправлю. Чого лежимо?