Глава 2

  Вже пів години сестра старанно намотувала мої мізки. Прилетіло за все й навіть більше. Особливо дісталося за те, що я їх не повідомила про своє повернення. Я стійко чекала поки у неї закінчиться запал, вона була ображена, аж до жовчного міхура й що-небудь  говорити зараз було однаково, що дрова у вогнища підкидати. Знаю. Плавали. Як кажуть, чемні дівчатка потрапляють у рай, погані - куди забажають. Наразі сестра бажала повисмикувати нерви з мого хребта й скинути своє напруження. Й потрібно було перечекати інакше буде все те саме, але довше. Інколи тільки прірва терпіння й думки про Блакитну Лагуну дозволяють пережити  радісні сімейні зустрічі.

- Так що?

Й крізь мої мрії, про одне з найпрекрасніших місць світу, прокрався  її голос.

- Мирана?! Ти вирішила добити мене своєю манією величі? - прошипіла вона старою, доброю кислотою, як тільки зрозуміла, що я її не слухала.

- Пробач! Я трохи ще на антибіотиках, тож мої думки банально не встигають за темпом твого мовлення. Я зараз, як айсберг, повільна й загальмована.

Майже цілком щиро відповіла я. Вона пробіглася по мені поглядом подумки виважуючи мої слова.

- Так! Я зараз знайду Платона й ми поговоримо на сімейній раді, що ми будемо робити далі.

Примирилася вона з побаченим й перейшла до більш конструктивної розмови. Я видихнула, видно, надто різко й мене скрутило від нападу кашлю. Від довгого кашлю навіть сльози на очі набігли. Сил на це паскудство вже просто не було.

Лада ж з телефоном біля вуха пробіглася по кімнаті з кутка в куток. Я вже й забула, як воно, коли твоя сестра холерик.

- Платон ти де?

В її тоні нетерпіння переливалося від ледь відчутного незадоволення до роздратування й це легке збудження в будь-яку мить було готове плавно скотитися в глобальний гаплик.

- Угу! А телефон тобі навіщо? Щоб на голих дівок витріщатися? Хіба я сказала, що мене цікавлять твої причини? Мені байдуже. Щоб за годину був в домі. Ні, ти приїдеш. Ти тупий геть чи по частинах? - ніжно видихнула вона. - Приїдеш я поясню по яких саме. Мирана приїхала…. Ой, не клюй мені печінку…. Чекаю.

Лада з гримасою на обличчі, що видно означала, «як же мене це все притомило» повернулася до мене.

- Ну, що ж ласкаво прошу додому. Тобі сподобається, - з виглядом «пекло тебе вже зачекалося» повідомила вона.

- Щось не маю такою впевненості, - з сумнівом покосилася я на неї.

- Не задкуй! Я постійно живу в цьому родовому проклятті.

- Ладусь, в тебе що кручений день був?

- Сьогоднішній? - хмикнула вона. - Тихомирний й практично безтурботний.

- Угу!

- А! Сама все зрозумієш, - приречено буркнула вона.

- Поки я нічого не розумію, - видихнула я.

- А що тут незрозумілого? Переділ майна попереду. Зараз усі родичі сповзуться шматок урвати. На похороні знаєш скільки їх таких невтішних було. І усіх без винятку цікавить заповіт. І всі готові виявити турботу про нас таких бідолашних.

- Все так погано? - скривилася я.

- Щось схоже на зміїне кубло. Бо всі вважають, що їм щось винні. А у нас є Лук’ян, який не виходить з кімнати, двоє неповнолітніх дітей, Платон, котрий розпаношився й землі під ногами не чує, є ти, й щось мені підказує, що колишня дружина рок-музиканта в бізнесі не кумекає і я, яка ні в житті не полізе в той високий бізнес. Тітка з Лук’яна свою заміну ростила. А ми тепер маємо велику дупу. Й купу дядечків, тітоньок та інших корисних родичів, які мріють поживитися не тільки тим, що їм залишила тітка, але й тим, що є в нас. Я доступно пояснила?

Сценарій кінця світу в окремо взятій сім’ї я уявила. Тітка за сім’ю трималася. Я того інколи не розуміла, але родину вона ставила в пріоритет. Й опікувалася усіма сестрами й братами, племінниками і їхніми сім’ями. В неї ніколи не було дітей, окрім нас. Але ми то складний випадок. Наші батьки загинули в один день на дачі, коли несподівано сталася пожежа. Й ми враз стали сиротами. Тітка забрала нас до  себе. Не можу сказати, що то були самі щасливі часи. Проте ми були забезпечені й ні в чому фізично потреби не мали. Але все було під авторитарним оком тітоньки. Вона ж вправно й вирішувала хто з нас ким буде. Для мене це закінчилося дипломом фармацевта, який я так ніколи й не використала. Бо я зустріла Яроша, а кохання у 21 рік таке дурне. Наперекір всьому я пішла за ним. Голий й босий музика з вулиці для моєї тітки не здавався гарною партією. Повно мірою я відчула на собі, що означає, коли тітка  тобою не задоволена. Я вислухала все. Й про голоту, й про те, яка я невдячна тварина виросла. Бо мене вона одягала, годувала й вивчила. І про мою матір. Виявляється моя матір була хвойдою, що захомутала такого милого хлопчика й зіпсувала йому життя, привівши в цей світ чотирьох нікчемних дітей. Істерику я не влаштовувала. Надто боляче це все було.  Й ми не бачилися з сім’ю кілька років поспіль. Потім у нас було щось наче потепління відносин.  А далі трагедія з Лук’яном.

   Зі своєю дружиною вони познайомилися в школі. Після інституту одружилися. Статний Лук’ян та тендітна Антоніна. Вони були красивою парою. Тоня народила близнюків. Хлопчика й дівчинку. Напевно, вони були щасливі. Хоча сварки виникали й в їхньому особистому едемі. Тоня нещадно злилася, що діти залишилися на ній, бо Лук’ян якийсь час жив на роботі, тітка на ту пору відкривала нову лінію виробництва. То був критичний момент, коли вони майже розлучилися. Але якось вони врівноважили своє життя. Й далі багато часу проводили разом на відпочинку. Того разу теж. Вони відвезли дітей до її батьків, а самі їхали в Карпати. А далі водій мікроавтобуса вирішив, що проскочить на повороті… Тоня загинула на місці, Лук’ян скалічився. Лікарі не змогли йому врятувати ногу. А він замкнувся в собі й кімнаті. Все чого досягла тітка, що він робив якусь роботу віддалено. Можливо ще минуло занадто часу…