Глава 15

 Єва Коллінз 

  Сьогодні мій перший робочий день. Якщо вірити попередженням директорки Айлін, то більшість батьків захочуть поспілкуватися зі мною, адже я нова людина для їхніх чад. Треба представити себе якнайкраще. Легка чорна кофтинка, джинсова спідниця нижче коліна з невеликим розрізом – ідеально поєднують сучасність та стриманість. Образ завершили кілька прикрас та білі кросівки. Так я була схожа на сучасного вчителя, що готовий бути на одній хвилі з дітьми. Не вистачало лише погляду, сповненого впевненості. Мене хвилюють думки про майбутні розмови з батьками, які хочуть бути впевненими за добробут своїх дітей. І я їх прекрасно розумію. За свою дитину я б теж стояла горою. 

  Прийшло повідомлення від Олівії, що вона вже чекає на мене під під'їздом. В мій перший день подруга взяла на себе обов'язок доставити мене на робоче місце. Закинула в сумку зарядку до телефону, сам телефон, а вже зачинивши квартиру, й ключі. Начебто нічого не забула. Швидко збігла сходами донизу й майже залетіла в автівку.

 — Добрий ранок, клопітлива бджілко, - сказала подруга й завела двигун.

 — Я так хвилююся, аж серце вистрибує.

 — Все пройде добре, ти зможеш знайти спільну мову з тими маленькими чудиками.

 — Діти сприймають все по-іншому, Олівіє. Недостатньо прийти і посміхнутися. Треба прийти й дати відчути, що вони можуть відчувати себе в повній безпеці, - спробувала пояснити.

 — Так, так, я зрозуміла. Святі ангелочки, які тільки оруть, створюють безлад і тріпають нерви. А щоб ці святі чада з'явилися жінка має відмучатись дев'ять місяців з просто феєричним фіналом.

 — Я не буду тебе переконувати, - здалася я. Скільки разів розуміла, що це марно, але всеодно кожен раз стаю на одній й ті ж граблі. 

 — Ти ж знаєш, що я тебе підтримую у всьому, але для мене це дико, - вона взяла мою руку у свою, - Я хочу жити на максимум, взяти все, що тільки можна від цього життя, а дитина буде гальмувати. Але це мій вибір, що до тебе не має жодного відношення. 

  Я промовчала. Для мене було незрозуміло як можна прожити і ні разу не захотіти мати дітей. Але то її справа. Я ж вирішила перевести тему.

 — Як розвиваються ваші стосунки з Аланом?

 — Ми вчора говорили по телефону, коли я повернулася додому, - вона зробила паузу, - Поки я ніжилася у ванній.

 — Не хочу знати про що ви там говорили, - з уже червоним щоками, сказала я.

 — Ну, й не треба.

  Ми повернули на вулицю, де знаходиться школа. Ще трохи й ми будемо на місці. Я зробила глибокий вдих і видих з метою заспокоїтись. Все буде добре. 

  — Гарного тобі дня, подзвони коли закінчиш, - промовила Олівія, перед тим як я вийшла з авто. 

 — Обов'язково. 

  Я йшла по доріжці до основного входу, переді мною пробігали діти, батьки стояли осторонь й розмовляли один з одним. Здебільшого це були матусі, інколи обоє батьків. Мій перший урок мав бути пізніше з третім класом. Але мені хотілося підготувати клас для заняття. Та й батьки до мене будуть заходити. 

  Де знаходиться мій кабінет я знала, його ще раніше мені показала директорка Айлін. Мій власний простір був ніби живим. За моїм проханням сюди поставили кімнатні рослини, а сам кабінет був з панорамними вікнами, що мали вид на шкільну галявину. Спершу я оглянула всі мольберти. А потім взяла упаковку пензликів й взялася розкладати по одному біля кожного місця. В цей момент у кімнату постукали й в отворі з'явилася голова однієї з допитливих матусь.

 — Можна? - коротке запитання. 

 — Так, проходьте. Чим можу Вам допомогти?

  Ми коротко обговорили певні питання щодо навчання її дитини. Жінка швидко впевнилася, що я зможу ладнати з її малечею. Так до мене заходило ще чотири мамусі. І коли я вже втомилася пояснювати кожній про те, що я роблю. В момент, коли я вже готова впасти на стілець, до кімнати заходить чоловік, розумію це по взуттю, оскільки погляд був спрямований на підлогу. Поряд з ним хлопчик. Очевидно син. Й по мірі того, як я підіймаю погляд, моє лице витягується. Це він. Він тут. Переді мною. 

  Джастін.

 — Вітаю, Ви нова вчителька? - він стояв прямо переді мною. Невже не впізнав? Чи це ввічливість?

 — Добрий день, так я нова вчителька малювання, - в голові тільки й крутилася думка, щоб він згадав мене.

 — Я Джастін Тейт, а це мій син Ендрю. 

  Моє серце зупинилося. В нього є син. Отже, є і жінка. Для мене це не зовсім добрі новини,  адже тепер в мене немає жодних шансів, яких і до того майже не було. Руйнувати сім'ю я не буду.

 — Знаю, - побачивши його здивований погляд, зрозуміла, що змолола дурницю, ‐ Точніше Вас знаю. 

  Тепер потрібно пояснювати, адже я впевнена, що він мене не пам'ятає. Або дуже добре вдає. Але я не бачу жодної причини вдавати. 

 — Я Єва Коллінз, кілька тижнів тому, автомобільна аварія. Ви витягли мене з авто, - спробувала освіжити пам'ять. 

 — Так, я пам'ятаю. У Вас незвичайне ім'я. 

 — Так мене й запам'ятали?

 — Ви здалися мені знайомою, але я не міг зрозуміти звідки, - він нагородив мене своєю усмішкою, а моє серце злетіло до небес, - Мій син Ендрю, - ще раз представив хлопчика, - Він йде до другого класу і я хотів обговорити його навчання. 

  На це я лише кивнула й присіла, щоб бути на рівні хлопчини. 

 — Привіт, Ендрю, - усміхнулася я хлопчику, - Тобі подобається малювати?

  Хлопчик лише знизав плечима й міцніше стиснув ремінець свого рюкзака.

 — Він сором'язливий і йому важко спілкуватися з новими людьми, - пояснив Джастін.

 — Це нормально. Багато дітей спочатку почуваються так само.

  Я запропонувала чоловіку сісти, а його синок побіг роздивлятися дитячий куток, де були іграшки. Джастін зайняв стілець навпроти мого столу.

 — Власне, я хотів поговорити про деякі особливості Енді, - почав Джастін, - Йому може знадобитися трохи більше часу, щоб звикнути до нового вчителя.

 — Звичайно. Я уважно ставлюся до таких речей, - відповіла я. Чоловік на мить замовк, підбираючи слова.