Глава 14

Єва Коллінз

  Чоловічі руки повільно знімали вузьку сукню. Загрубіла шкіра ніжно дряпала тіло. Джастін положив мене на ліжко, а сам опустився на коліна. Його долоні на моїх стегнах, а за кілька секунд мої трусики опиняються в кишені його штанів. Піт стікав по скронях. Я продовжувала шепотіти його ім'я. Його голова зарилася в мене між ніг. Мій крик. Мій голос зривався від криків, коли він піднявся й поцілував мене в губи, знімаючи свої брюки. Джас спустив боксери, притягнув мене до себе ближче. І ось момент істини, ще секудна і ми возз'єднаємося...

 — Єво! - слабо доходило до мене моє ім'я, - Єво, вставай!

  І лише після тряски я прокинулась, аж навіть підстрибнула від несподіванки. Спершу не зрозуміла хто в моїй квартирі. А потім зітхнула з полегшенням. Олівія.

 — Ти мене налякала, - пробурмотіла я.

 — Ти мене, до речі, теж, - в мить її очі засяяли хитрим блиском, - Що тобі снилося?

 — Нічого, я просто міцно спала. А ти як сюди зайшла? - я вирішила змінити тему. 

 — Ти сама дала мені ключі, пам'ятаєш? Після аварії, коли я доглядала за тобою.

 — Точно, - згадала я.

 —В мене є два варіанти: тобі снився або кошмар, або еротичний сон. 

 — З чого ти це взяла?

 — Спершу, я злякалася, коли ти не відкривала. Тому відчинила своїм ключем й, почувши твій стогін, подумала, що я не вчасно. Яким же було моє здивування, коли ти просто спала й стогнала.

  Від сорому я заховала лице в подушці. Ну і треба ж так, щоб вона почула. Хоча мушу визнати, що сон мені сподобався.

 — Ти можеш не соромитися мене. Хочеш кави?

 — Так, з вершками. Вони у холодильнику, - вказала я. 

  Поки Олівія робила каву, запах якої заполонив усю квартиру, я приводила себе в порядок. Адже на фотосесії я маю виглядати гарно, аби подруга мала клієнтів. 

 — Виглядаєш непогано, - прокоментувала мій вигляд подруга, коли я зайшла на кухню. 

 — Знущайся скільки хочеш.

 — Так, а хто тобі снився? Ніколас? Рятувальник?

 — Другий, - зізналася я.

 — Боже, ти вся почервоніла. 

 — А якби я тебе допитувала про таке, ти б не червоніла?

 — Та ні. Якщо тобі цікаво, то цю ніч я провела в обіймах свого гарячого красунчика, - я аж вдавилася кавою й закашлялась. 

 — Можна без подробиць?

 — Якщо ти так хочеш, - потиснула вона плечима. 

  Після кави я пішла переодягатися, робити зачіску й макіяж. А також попросила Олівію зробити мені бутерброд з сиром. Для свого образу я обрала світло-блакитні джинси, білу блузку, коричневе пальто, червоний берет, який принесла подруга. А мені подобається, треба буде собі такий же купити. Довге волосся я закрутила в легкі локони, які мені подобаються, та роблю я їх вкрай рідко. 

 — Ти ще довго? - в кімнату зайшла Олівія, тримаючи тарілку в руках. 

 — Залишилось нафарбуватися. 

 — От і добре. Поїси свої бутерброди, а потім фарбуйся, - вона оглянула мене. Зараз на мені були джинси, блуза й берет, а пальто одягну потім, вже коли все почнеться, адже клімат Лос-Анджелеса жаркий, - Знаєш, потрібно зробити якийсь акцент на очах. Можливо червона підводка? - запропонувала вона.

 — В мене немає такої, - сказала я, прожувавши кусок тостового хліба з сиром. 

 — Купимо по дорозі, - на виході з кімнати, вона зупинилася й поглянула на мене, - І ще, ти дуже красива. Справжня фотомодель. 

 — Ти мені лестиш, аби я робила те, що ти хочеш. Це називається маніпуляція. Ти маніпулятор.

 — Не правда, - вдавано образилася вона, - Поспіши, бо квіти зав'януть, недоїхавши до місця призначення. 

 — Квіти? 

 — Так, вони доповнять твій образ. 

  На диво, ми швидко дісталися парку. Уже там Олівія доробила мій макіяж. З букетом рожевих тюльпанів я сиділа на лавці й позувала. Квіти пахли неймовірно, але водночас приторно солодко. Аж у голові паморочилось. Олівія показувала досконалі пози для гімнастики. Декілька хлопців навіть спостерігали за нею, та її це схоже не хвилювало. 

 — Ти й справді купила цей букет для фотосесії? - запитала я, поки вона розглядала зроблені фото.

 — Не я, - здається, я бачу усмішку на її обличчі, ‐ Їх купив Аллан для мене, а я вирішила використати їх з користю.

 — Вау, - я поглянула на квіти по-новому. Куплені чоловіком для своєї дівчини, вони здавалися ще красивішими.

  Через дві години виснажливого позування я напросилася піти у кав'ярню. У пальті було пекельно жарко, тож зняти його була тільки рада. Я замовила глясе для себе й класичне американо. Для мене було дивним пити гарячу каву в такий день, тож моє прохолодне глясе здавалося справжньою насолодою. Ванільне морозиво, карамельний допінг, збиті вершки, тертий шоколад зверху – це справжній солодкий рай.

 — З такими темпами в тебе через кілька років виявлять цукровий діабет, - прокоментувала подруга. 

 — Ну й нехай, зате я буду щасливою зараз, - я взялася смакувати свій напій-десерт. 

 — Замри, - сказала Олівія і потяглася за камерою, - Повинні вийти чудові фото. Треба ще круасан взяти. Вони ж тут є?

 — Я бачила їх на вітрині, - відповіла я, а вона вже рушила по "декор".

 — З полуничним джемом та з шоколадом, - поставила переді мною дві тарілки Олівія.

 — Мій з полуницею, - забрала свій.

 — Перш ніж з'їсти його, то спробуй естетично попозувати.

  Після смачного перекусу ми ще погуляли містом, а потім втомлені повернулися додому. Якби не робота Олівії, то ми б завершили день пляшкою чудового вина, але через обставини довелося насолоджуватись піцою й солодкою газованкою.