Глава 10

Єва Коллінз 

  Хвилювання наростало. Дізнавшись про те, що завтра мені потрібно бути в школі на співбесіді, я хотіла відмінити побачення з Ніколасом. Але Олівія дала ясно зрозуміти, що не залишить мене в спокої, якщо я все скасую. Тому зараз я стою біля сусідньої багатоповерхівки і чекаю поки Нік мене забере. Він обіцяв показати цікаве місце зі смачною кухнею. Не знаючи, що це за місце, я не могла вибрати стиль одягу, який варто одягнути. Тому мій вибір зупинився на звичайних синіх джинсах, білому боді з рукавами та білих кросівках. Образ завершили прикраси та мінісумка.

  Біля мене зупинилося чорне авто. Двері водія відкрилися, і зсередини вийшов Ніколас з букетом квітів.

 — Я змусив тебе чекати?

 — Ні, це я зарано вийшла, - відповіла я.

 — Я подумав, що вони мають тобі сподобатися, - він простягнув мені букет зі свіжих квітів, і я з радістю його прийняла. 

 — Вони дуже красиві. Дякую, - я почала розглядати подарунок. Великі білі ромашки були оточені вітками гіпсофіл. Ніколи не могла подумати, що ці квіти можуть так вдало поєднуватися.

 — Ти така красива, коли усміхаєшся, - його комплімент змусив мене зашарітися. Оглянувши його, відмітила, що стиль одягу в нас схожий, отже я не помилилася, - Ходімо, сьогоднішній вечір я спланував так, що тобі має сподобатися. 

  Ніколас відчинив мені двері та допоміг сісти. Потім сів на своє місце, після чого ми рушили. Всередині вирувала буря. Хотілося одразу все розказати, щоб не мучити чоловіка, але ця атмосфера, що зараз була, здавалася не підходящою. Але я змусила себе заговорити.

 — Я маю поговорити з тобою перш ніж ми продовжимо наше спілкування. 

 — Я уважно тебе слухаю, - відповів він і підмигнув мені, повертаючи всю увагу на дорогу. 

 — Нещодавно я вийшла з доволі довгих стосунків... - в голові ця розмова звучала краще, - І я не хочу поспішати. Але це не єдина причина. Одразу після розриву я зустріла одну людину, і вона зайняла місце в моєму серці. Я хотіла розповісти тобі це раніше, але так заплуталася в собі, що просто не змогла. 

  Глянувши на нього, я побачила серйозного чоловіка, який зосереджено керував авто. Весь цей час він слухав мене та не перебивав. Тому коли він заговорив, я очікувала звинувачень у брехні, але почула зовсім не їх.

 — Знаєш, а я все ж спробую зайняти місце у твоєму житті. Мене не так просто зупинити, коли я чогось хочу. Тож не хвилюйся та насолоджуйся сьогоднішнім днем.

 — То ти не скажеш куди мене везеш?

 — Ні, - пожав він плечима. Зараз він був більш розслабленим ніж кілька хвилин тому. Я знову глянула на квіти в мене в руках. Такі гарні, аромат уже заполонив мене, - Ми майже на місці. 

 — Ти привіз мене у розважальний центр?

 — І так, і ні.

 — Це як?

 — Скоро дізнаєшся, - загадково промовив Нік.

  Припаркувавшись, ми вийшли з автомобіля та попрямували всередину. Хоча вже був вечір, життя тут вирувало. Ми проходили різні атракціони, наприклад, сухий басейн із кульок, скеледром, батутну арену. Спершу я подумала, що ми йдемо в кінотеатр, але коли ми пройшли і його, я була розгублена.

 — Я не розумію куди ти мене ведеш?

 — Ти завжди така нетерпляча? - відповів питанням на моє запитання він, - Ми вже майже прийшли.

  І тут я зрозуміла. Ковзанка. Він привів мене на ковзанку. Звичайно, я не вперше була в такому місці, але фігуристка з мене була така собі. І осоромитися зараз було б для мене трагічно. 

 — Я бачу, що ти розгублена. Якщо не вмієш, то я навчу тебе.

 — Я трішки вмію, але до вільного катання мені ще далеко.

 — А вільного і не треба. Обіцяю тримати тебе і нізащо не відпускати.

  Ми пройшли за паркан. Поки Ніколас пішов оплачувати та брати ковзани, я дивилася на щасливих дітей, які прийшли сюди разом з батьками. Від їхнього сміху мені ставало тепло на душі. І я ще раз переконалася, що хочу працювати з такими янголятками.

 — Ходімо, Єво, треба перевзутися, - покликав мене чоловік. 

  Ми зайшли в спеціальну кімнату зі шкафчиками. В один такий склали свої речі та закрили його на ключ. Поки я взула один із ковзанів, то Нік уже повністю був готовий та допоміг мені зашнурувати другий. Його турбота була мені приємною. 

  Спершу було страшно, але через пів години я втягнулася. Хоча й досі трималася за Ніколаса, щоб не впасти. Він обережно тримав мене та направляв. Один раз я ледве не впала на нього, але він зміг втримати мене, рятуючи від падіння. Так комфортно з чужою людиною мені ще ніколи не було. Вийшли ми звідти вже коли ноги не тримали. Я була втомлена, але дуже щаслива. Не хотілося, щоб вечір закінчувався. 

 — Я пропоную перекусити. Тут є одне місце, де готують неймовірно смачні десерти.

 — Тоді показуй де це.

  Ми зайшли у непримітний, на перший погляд, заклад. Там була всього лиш одна дівчина в синій формі. В кімнаті було шість столиків на чотирьох людей і на кожному стояла маленька корзинка з живими фіалками. Ніколас провів мене за столик, що стояв біля маленької живої зони. Тут було кілька пальм у горщиках, ще якісь зелені рослини без цвіту, але мою увагу привертає кущик жасмину. Він уже перецвів, та я всеодно впізнала цю рослину. Жасмин був улюбленою квіткою мами і вона вирощувала його в своєму саду. 

 — Раджу замовити якийсь чізкейки чи тортик, - дав пораду Ніколас. 

 — Ну, я зголодніла тож візьму не один десерт. 

 — Гаразд, я не проти.

  Я замовила карамельний чізкейк, банановий пудинг з морозивом та лате з ванільним сиропом. Мій супутник обмежився чашкою еспрессо та шматочком персикового пирога. Якщо спершу я не довіряла словам Ніка про неймовірно смачні десерти, то спробувавши я переконалася в правдивості його слів. Пудинг був таким ніжним, що буквально танув в роті. Одного разу я пробувала приготувати пудинг вдома, але в мене вийшло щось більш схоже на желе. 

 — А ти не збрехав це справді смачно.

 — В мене немає звички брехати людям, особливо тим, хто мені подобається, - після цих слів я відклала ложку, якою їла свій десерт.