Глава 8

Єва Коллінз 

  Шум музики був не таким оглушливим як в інших закладах такого типу. Та людей сьогодні не так багато, як я думала, що буде. 

 — Я його бачу, - сказала мені на вухо Олівія, - Ну, я пішла.

 — Успіхів тобі, - промовила я, але сумніваюся, що вона мене почула. 

  Щоб не виглядати дивно, я сіла за найближчий до мене столик. Звідси було гарно видно тих голубків. Ззовні він і справді нічого такий, та дивне відчуття, що ми бачилися раніше не покидало мене. Можливо, це просто збіг або моя параноя. 

 — Раді Вас вітати у нашому закладі, - до мене підійшла дівчина, ‐ Бажаєте чогось випити?

 — Так, щось слабоалкогольне.

 — Можу порадити джин-колу. Вона в нас досить популярна.

 — Так, давайте. У вас є якісь закуски?

 — Асорті італійських ковбас та сирів, канапки з морепродуктами, брускети з авокадо та моцареллою... - вона продовжувала розповідати про меню, та я вже не слухала, зосередившись на подрузі, - То що Вам принести?

 — Асорті ковбас та сирів, будь ласка, - це було єдиним, що я запам'ятала з усього, що вона зачитала. 

  Моя увага знову повернулася до Олівії та містера "А". Він вже обіймав її за талію, мало не саджаючи собі на коліна. Я все чекала на знак від дівчини. У разі необхідності втрутитися вона мала похлопати себе по плечу рукою. Та не робила цього. Натомість весело сміялася та усміхалася. Схоже він нормальний і мені недовго тут доведеться сидіти. 

 — Ваше замовлення, - сказала офіціантка і поставила переді мною тарілку із закусками та склянку з напоєм, в якому плавав лід, шматочки лимону та апельсину.

 — Дякую, - сказала я, а та натомість кивнула та пішла далі. 

  Пила я свій напій маленькими ковтками і одразу закушувала сиром та м'ясом. Мені не хотілося сп'яніти і невідомо як дістатися додому. Якщо взагалі можна так дістатися. За Олівію я була спокійною. Вона спілкувалася зі своїм таємничим незнайомцем і була щаслива. Отже, я можу скоро втекти з цього місця. 

  Та мої плани обламав хлопець, який підсів за мій столик. Щоправда його вигляд викликав довіру. Спокійна усмішка, простий, не надто вичурний одяг, коротке чорне волосся. 

  — Привіт, ти тут вперше? Просто ніколи раніше тебе тут не бачив.

 — Так, вперше. А постійний відвідувач, якщо це помітив.

 — Часто буваю, але в списку постійних клієнтів мене ще немає, - сказав він, а я тим часом вже допивала свою джин-колу, - Якщо ти не будеш проти, то я хочу тебе пригостити.

 — Дякую, але я не планувала більше пити і тим паче приймати щось від незнайомців не буду. 

 — Господи, я забув представитися. Мене звуть Ніколас або просто Нік, - він простягнув мені руку. Я з обережністю її стисла.

 — Єва.

 — Єва? - перепитав він. На що я кивнула, ‐ Красиве ім'я. То ти дозволиш хоча б заплатити за тебе?

 — Так, якщо ти наполягаєш.

 — Можеш не сумніватися, я наполягаю. То ти ще щось будеш?  

 — Я не...

 — Не обовязково алкогольне, - перебив він мене, - Дівчино, підійдіть сюди, будь ласка, - він покликав офіціантку, яка раніше обслуговувала мене.

 — Чогось бажаєте? - запитала дівчина.

 — Два безалкогольні коктейлі "Блакитна лагуна" та салат з морепродуктами дві порції.

 — Зачекайте 15 хвилин, - ввічливо відповіла дівчина та пішла.

 — Сподіваюсь в тебе немає ніякої алергії?

 — Немає, але було дуже самовпевнено робити замовлення за мене.

 — Але тебе це не образило, - перед його усмішкою було важко встояти, і його грайливий настрій передався і мені. 

 — Ти завжди такий впертий? - запитала я.

 — Тільки коли бачу напрочуд красиву дівчину.

 — Дякую, - в цей момент я глянула на подругу, яка дивилася на мене та усміхалася. А перед тим, як обернутися до свого хлопця, підмигнула мені. 

 — Ти тут не сама?

 — Не сама, - підтвердила я та не зізналася з ким. Перестрахуватися ніколи не буває зайвим. Нехай гадає з другом чи подругою я прийшла. 

 — Ти почала хвилюватися, - вказав він на очевидне, - Якщо тебе це заспокоїть, то я не серійний убивця. 

 — А якби був ним, то зізнався?

 — Твоя правда, я б промовчав і відвіз тебе до себе в підвал, де тримав би тебе і милувався твоєю красою.

 — Від цього стає більш моторошно ніж спокійно, - прошепотіла я.

 — Гаразд, це зайшло занадто далеко і злякало тебе. Тому давай перейдемо на більш невинні теми. Чим ти займаєшся?

 — Я щось по типу художника.

 — Я міг бачити твої картини раніше?

 — Не знаю. Я не зовсім художник. Раніше я давала уроки малювання і писала картини на замовлення. 

 — А зараз?

 — Зараз лише пишу на замовлення. А ти чим займаєшся?

 — Я працюю перекладачем у одній юридичній фірмі. Але сьогодні про це говорити не хочу, - відмахнувся Нік.

 — Тобто про мою роботу говорити можна, а про твою ні?

 — Вона в мене нудна і цікавого там мало.

  В цей момент до нас підійшла офіціантка і почала розставляти склянки й тарілки. А після забрала брудний посуд і усміхнувшись сказала:

 — Ще чимось можу допомогти?

 — Покищо ні, дякую, - відповів Ніколас. Коли дівчина пішла, він подивився на мене та промовив: ‐ Прогощайся.

 — Ніколи б не подумала, що тут подають такі страви, а не просто закуски. 

 — Я можу показати ще кілька місць, де дуже смачно готують.

 — Це...

 — Це запрошення на побачення, - закінчив він за мене, - Ти згодна?