Глава 6

Джастін Тейт

  Сьогоднішній день важливий. Сьогодні я з сином йду до парку розваг. Ранок почався опівдні. Віолетти вже не було, лише записка на кухні, яка була прикріплена до холодильника: 

    Не хотіла вас будити. Я вже пішла додому. Вечір пройшов добре, ми з Ендрю гарно провели час. Бажаю вам сьогодні повеселитися.

Віолетта

  Це дівчина була щось з чимось. Завжди весела, відповідальна, а головне ладнала з моїм сином. При виборі няні це було головне. 

  Вчора я пізно повернувся і вони обоє вже спали. На кухні була така чистота, що я навіть подумав, що вони нічого не замовляли і не їли. Та коробки від піци в сміттєвому відрі переконали мене в зворотньому. Розум не підтримував таку їжі, але мої здібності в кулінарії були некудишніми. Тому ми з Енді часто нехтували правилом здорового харчування. 

  Я пішов у дитячу. Синок солодко спав, укутавшись майже з головою. Будити його зараз було б злочином. Залишалося тільки чекати, поки сам прокинеться. Мій янгол. Він був таким схожим на мене. І коли почав потягуватися, прокидаючись, виглядав дуже мило. 

 — Ти вже прокинувся? 

 — Ага, - він протер заспані оченята. Я підійшов взяв його на руки і поніс у ванну кімнату. Ми разом вмилися і почистили зуби. Наступною зупинкою була кухня. 

 — Що скажеш про пластівці з молоком?

 — Обожнюю їх! 

  А я обожнюю цей ранковий ритуал. Разом збиратися зранку на прогулянку було класним відчуттям. Подавши йому коробку з пластівцями і дві тарілки, я пішов до холодильника по молоко. А коли обернувся, то побачив сина, який тримав порожню коробку, а миска була повністю наповнена, та так, що вони висипалися на стіл.

 — А тобі не забагато буде? Можливо, ти поділишся зі мною, що скажеш? - він активно закивав головою.  Я взяв його миску, та пересипав половину у свою, - Наллєш молока?

 — Так, - я подав йому бутилку молока, і синок, міцно її взявши, обережно почав наливати. 

 — Ось так, ти молодець, - я поцілував його в голівку, й ми сіли їсти. А от після сніданоку Енді влаштував мені емоційне шоу. 

 — Чому ця футболка не підходить?

 — Вона мені не подобається, - по-дитячому ображено сказав він і сів на ліжко. Якщо шорти він вибрав швидко, то всі футболки, що в нього були, йому не подобались. 

 — Добре, тоді яка тобі подобаються ти знаєш? - він заперечливо похитав головою, - Давай ось цю. Вона такого ж кольору, як і в мене, - я показав йому червону футболку, у верхній частині було зображення тачки Макквін із мультфільма.

 — Давай, - він забрав її у мене і самостійно одягнув. 

  Після зборів ми вирушили до парку розваг. Погода була сонячною, а настрій просто чудовим. Син із захопленням роздивлявся буклетку із кольоровими ілюстраціями атракціонів. Він сидів ззаду в дитячому кріслі. Мені стало нудно, і я увімкнув музику.

 — Мені ця не подобається.

 — Що? - запитав я.

 — Увімкни іншу.

 — Гаразд, - я зробив так, як він попросив. Можливо, я балував його, але дорожчого за нього в мене нікого не було. Та й він навчився казати про свої бажання і виражати свою думку. А це дуже важливо в сучасному світі. 

  Прибувши на місце, ми придбали квитки і пішли до входу. Всюди лунав сміх, музика, крики продавців солодощів. Перше місце, в яке ми пішли, були каруселі із поні. Поки син насолоджувався поїздкою, я оглядав карусель. Мінус роботи рятувальником - це те, що я всюди бачу можливі нещасні випадки, які можуть статися. Я намагався не думати про це і зосередитися. Далі ми пішли по солодку вату. Син обожнював солодке, а я навпаки намагався його уникати. В дитинстві нам солодке купували лише на свята. І ставши дорослим, я залишив цей звичай для себе. 

 — Не їж так швидко, ми усюди встигаємо.

 — А ми підемо на американські гірки?

 — Можемо піти на дитячі. На звичайні тобі ще рано, треба підрости, - пояснив я йому. 

 — Ні, не хочу на дитячі. 

  Я оглянув атракціони та знайшов те, що мало йому сподобатися. Дитячий картинг.

 — А покататися хочеш на мініавто.

 — Хочу! А де?

 — Ходімо, - сказав я з усмішкою. Все ж я знав слабкості свого сина. Якщо його це радувало, то я зроблю це. 

  Пів дня ми розважаємось на різних розважальних закладах: батути, мотузковий парк, ігрові автомати, де ми витягли іграшкового кролика, а на кінець колесо огляду. На щастя, Енді не боявся висоти і з цікавістю роздивлявся місто. 

 — Ти не зголоднів? - запитав я його.

 — Трішки... 

 — Коли спустимося, то підемо перекусимо. Згоден? - він лише закивав і продовжив огляд околиць. 

  Вже будучи внизу, ми пішли в кафе, що знаходилося на території парку. Зайнявши місце біля вікна, ми листали меню, яке принесла дівчина-офіціантка. Меню було невеликим, але ми вибрали, що поїсти. Я замовив сендвіч з куркою, сирну тарілку та яблучний сік, а Енді картоплю фрі й апельсиновий фреш. Коли малий пройдисвіт доїв свою картоплю, то забрав сир собі. Я знав, що так буде. Любов до всього сирного йому дісталася від мене.

 — Дівчино, - покликав я офіціантку, що проходила повз, - Принесіть нам ще одну сирну тарілку і американо, дякую.

  Залишок дня ми провели разом. Після парку, вже вдома, переглянули мультфільм, зібрали конструктор, та я почитав йому казку, під яку він заснув. Що було не дивно, він втомився, а нові враження лише виснажили його.