Глава 5

Єва Коллінз

  Сьогодні мене виписують. Вже так хочеться повернутися додому, що словами не передати. З хвилини на хвилину мала прийти Олівія. Всі ці дні вона була поруч. Її підтримка допомагала мені одужати. І за ці два дні в мене виникла ідея, якою я загорілася. Я хочу працювати з дітьми. До цього я давала приватні уроки малювання і писала картини на замовлення. Хист до малювання в мене був з дитинства. І мої батьки вирішили, що я маю розвивати свій талант. 

 — Привітик. Ну що, готова? - запитала подруга, коли увійшла до палати.

 — Завжди готова. Вже набридло тут бути.

 — А в мене є заняття, яке має підняти тобі настрій... - таємниче посміхнулася Олівія, - Але його ми вже виконаємо в тебе вдома.

 — Ти мене лякаєш.

 — Брехня. Ти зацікавлена, і я це бачу.

  Вона взяла мої речі й разом зі мною пішла до виходу. Я розуміла, що ми будемо їхати на автомобілі, і це мене турбувало. Було страшно. Та думка про те, що Олівія чудовий водій заспокоювала. Раніше вона часто гоняла на іподромі, щоб скинути напругу. Інколи навіть брала участь в гонках. 

 — Ми заїдемо в кафе? Впевнена, що вдома немає їжі, - я повернулася до неї.

 — Все буде так, як ти скажеш. Яку кухню ти хочеш сьогодні?

 — Хочу чогось гострого. Мексиканська або китайська кухня?

 — Давай мексиканську, я давненько її не їла.

  Ми заїхали в найближчий мексиканський ресторанчик, як показував Google, він мав чотири зірки. Тому їжа має бути смачною. Я чекала на Олівію в автомобілі, поки вона пішла робити замовлення. Моїм головним замовленням були начос з соусами сальса та гуакамоле і тако з куркою та свіжими овочами. Я рідко вживала щось подібне, але часом його так хотілося. 

  Я спостерігала за людьми. Вони спокійно ходили вулицею, ні про що не турбуючись. Це ж Лос-Анджелес – місто свободи, де люди мають вибір та можуть стати ким завгодно. Я теж стану тим, ким захочу. І нехай це буде складно, але я хочу керувати своїм життям сама. Дивлячись на цих людей, у більшості я бачила впевненість, з якою вони йдуть вперед. Я теж так хочу.

  Олівія виходила з ресторанчика з пакетом смаколиків. Вона була однією з тих людей, які знали чого хочуть від життя. Вона працювала сценаристом, і зараз писала сценарії для одного токшоу, а у вільний час підробляла фотографом. Вона кайфувала від життя. 

 — Тобі має сподобатися те, що я взяла, - сказала вона, коли сіла на водійське сидіння.

 — Дуже інтригуюче, - сказала я. Олівія сунула руку в пакет і дістала...

 — Сирні кульки! - викрикнули ми з нею одночасно.

 — Я знаю, як ти їх обожнюєш, тому для перекусу подорозі вони згодяться, - вона завела авто і виїхала з парковки, а я тим часом відкрила снеки і вже хотіла взяти кілька кульок як мене зупинили.

 — Зачекай! Не брудни руки, - попередила Олівія і дістала свій телефон із серветкою, - Спершу запиши мені номер, щоб я його не загубила.

  Я розгорнула серветку і на ній справді був написаний синьою ручкою номер мобільного. Я слухняно записало його в телефоній книзі в її смартфоні, а коли настала черга заповнити віконечко з ім'ям, повернулася до неї.

 — І як його звати?

 Вона звела губи трубочкою, присвиснула і сказала:

 — Запиши так: Красунчик "А".

 — Красунчик "А"? Ти серйозно? Навіть мені не скажеш його ім'я? 

 — Якби я знала, то сказала б тобі.

 — Він не назвався? - здивувалася я.

 — Ні, оглянь серветку з іншої сторони, - я перевернула серветку і побачила написану літеру "А". Мої брови полізли вгору.

 — Та він містер загадка, - прокоментувала я.

 — І мене саме це і збуджує, - Олівія глянула на мене, в її очах був шалений блиск, - Ти б його бачила. Я ще ніколи не зустрічала таких.

 — Яких?

 — Він високого зросту, має мускулисте тіло. Впевнена, він регулярно тренується, щоб підтримувати тіло в тонусі. А ще має засмаглу шкіру. Ти ж знаєш, що я падка на такий тип чоловіків. 

 — Ооууу... Та невже? Твій попередній хлопець не схожий на оцей опис.

 — Тому що таких чоловіків складно знайти, а тей був винятком, - вона подумала кілька секунд і додала, - І так, це був невдалий виняток, який не мав ним бути. 

 — Не треба мені розказувати про ваш... - це було так соромно.

 — Секс, Єво. Це називається секс. Ти вже доросла дівчинка і маєш знати такі речі.

 — Все годі, - я взяла жменю кульок і запхала їх до рота Олівії, а потім і собі. Всі ці розмови змушували мене ніяковіти. Я навіть почала відчувати як червоніють кінчики вух. Але мені треба було поговорити про важливі речі. 

 — Я тут подумала... я хочу змінити роботу.

 — Справді? Мені здавалося, що тобі подобається твоя робота. 

 — Так, я люблю малювати, але це... - підібрати слова було важко, - це... це не те, чого мені хочеться. 

 — І ти зрозуміла чого тобі не вистачає чи тільки в пошуках?

 — Здається, зрозуміла, - я витримала маленьку паузу, - Я хочу працювати з дітьми, - сказала на одному видиху.

 — З дітьми? Ти зійшла з розуму? Це ж... - вона не дуже любила дітей, принаймні маленьких.

 — Це діти, Олівіє. Я знаю, що ти від них не в захваті, але я люблю їх. Можливо, колись у мене і будуть свої, та зараз я готова дати свою любов іншим, які потребують цього.

 — І як ти хочеш втілити свою мрію? - запитала подруга. 

 — Художній гурток у школі? Мені здається це ідеальний варіант. 

 — Ну, все в твоїх руках.