Глава 2

 Єва Коллінз 

  Свідомість поверталася, а разом із нею і біль, що пронизував все тіло. В очах пливло. Коли я спробувала випрямитися, то відчула біль у правій руці, схоже вона застрягла. Кров повільно фарбувала мою білу сукню в червоний колір. 

  Напевно доля мало познущалася з мене, і зіпсованого весілля не вистачило. А тепер я помру тут від втрати крові. Олівія завжди казала, що все стається на краще. Тому і моя смерть має комусь принести користь. Принаймні Девід зрадіє, дізнавшись що я не стану його дружиною. 

  Я почала оглядатися навколо. В очах темніло. Я звернула увагу на водія. Голова чоловіка була в крові, але він начебто дихав. Принаймні мені так здається. Я спробувала дотягнутися цілою рукою до нього, щоб перевірити пульс. Через біль, але я все ж дістала. Я злякалася, тому що перші декілька секунд не могла відчути серцебиття. У той момент, коли я зневірилася, що він живий, я відчула ледь помітний стук серця. Якщо його не доставити в лікарню, довго він не протягне. 

  Зовні було чути крики людей. Хтось просив подзвонити в 911, а хтось пробував відкрити двері на заднє сидіння, але з іншого боку, та їх заклинило. Я хотіла взяти телефон, який впав на підлогу, але повіки почали заплющуватися. Мені здавалося, що я була непритомною вже кілька годин. І наступного разу, коли свідомість повернулася, мене накрили емоції. Хотіло померти, щоб хоч хтось звернув на мене увагу. Можливо, лише в такому випадку мене полюблять, бо зрозуміють, що стало пізно. Рука оніміла. Плями крові на білій сукні ставали все більшими. Я вже була на межі, щоб знову знепритомніти.  Коли раптово почула сирену. Щось зовні зі сторони почало відбуватися і через це ще більше боліла голова. Крики зовні продовжувалися, ще більша кількість людей почала ходити навколи автомобіля. Хтось постукав по склу. 

 — Міз, з Вами все добре? - запитав незнайомий голос, - Ми рятувальники, все буде добре. 

  Я лише кивнула головою і притиснулася лобом до спинки переднього сидіння. Руку я вже не відчувала, а це наскільки я знаю дуже погано. В роті пересохло, та так що було важко ковтнути слину. Так страждати і не бачити сенсу подальшого життя. Спершу треба, щоб дістали чоловіка за кермом. Впевнена в нього травми серйозніші за мої. Я почула гудіння якогось пристрою, після чого двері водія відкрили. Свіже повітря почало заходити в авто. Дивно, що до цього я не відчувала спеки, яка тут була. 

  — У чоловіка слабкий пульс, можлива зупинка серця. Треба його витягувати якомога швидше. Присутня травма голови і можливий перелом ліктьової кістки, - приємний чоловічий голос констатував факти. Для них ми черговий виклик, а для нас це переломний момент життя, коли ти не знаєш чи зможеш жити знову повноцінно, ‐ Дівчина схоже притомна, але скоро втратить свідомість. Її теж треба витягати.

  Йому щось відповідали одразу кілька людей і ці голоса зливалися в один у моїй голові. Потім знову почула те дивне гудіння і задні двері за водієм відчинилися. 

 — Міз, як Ви почуваєтеся? Вам щось болить? - це тей самий приємний голос. Та тепер я побачила його. Перше, що впало в очі, його сині очі. На мить я випала з реальністі, - Міз, Ви чуєте мене?

 — Т..так. В мене рука застрягла, я не відчуваю її. Це погано? - і тут мене накрило, емоції були різними. Коли я уявила, що мені прийдеться ампутувати руку, то заплакала. 

 — Так, так... не треба сліз. Крові небагато, а тепер спробуй поворушити пальцями, - сказав він і я одразу виконала його наказ. Не знаю чи в мене вийшло, але дивлячись на нього, я зрозуміла, що вийшло, - З твоєю рукою все добре. Очевидно через адреналін твої відчуття притупилися, або рука просто оніміла. Нічого серйозного. Зараз наші хлопці витягнуть водія, а потім я звільню твою руку, гаразд?

 — Добре, - я поморщилась, бо в очах знову потемніло. Раптово моє лице опинилося в його руках.

 — Дивися на мене і відповідай на питання, - м'яко промовив він, я лише кивнула, - Як тебе звати?

 — Єва... Єва Коллінз.

 — В тебе красиве ім'я. Я ще нікого не зустрічав з таким іменем. Я Джастін, тепер будемо знайомі. Ще щось болить?

  — Голова болить трохи і... - я прислухалася до себе. Правий бік болів, але там буде лише кілька синців, - І начебто все, - Джастін по теплому усміхнувся, прибрав свої руки з мого лиця, повернувся до хлопця, що стояв на вулиці і сказав:

 — Подай комір, треба зафіксувати її шию про всякий випадок, - йому подали цей самий комір і він застебнув його на моїй шиї. 

  Джастін. Це ім'я йому пасувало. Весь цей час я дивилася то на його очі, то на його губи.  Я ще ніколи такого не відчувала. За три роки стосунків з Девідом, я і крихти того не відчувала, що зараз. В цей момент. Поруч з незнайомцем я почувалася затишно, як нібито знайшла свій дім. Приємним бонусом була зовнішність Джастіна. Темне волосся, незвичайно сині очі, повні губи, засмагла шкіра, що було недивно в Каліфорнії, ледь помітна щетина після гоління і підтягнуте тіло, що дуже приваблювало. 

  Водія вийняли і одразу каталку погрузили в автомобіль швидкої допомоги, який відправився до лікарні. Наступною витягали мене. Джастін і ще один рятувальник обережно дістали мою руку. Після чого Джас витяг мене з авто і переклав на каталку.

 — Тебе відвезуть до лікарні наші парамедики. А вже там зроблять рентген руки і оглянуть чи нема в тебе струсу головного мозку, - ніби малій дитині розповідав він. Але я могла сказати одне, схоже струс є, інакше як пояснити почуття, які виникли нізвідки до нього. Якщо це не кохання з першого погляду, тоді не знаю що. Хоча я в нього ніколи не вірила, а дівчат, які про таке кохання розповідали вважала справжніми ідіотками. І от тепер я стала тією ж ідіоткою. І мені за це не соромно.