Глава 1

 Єва Коллінз

  Цей день мав бути найкращим у моєму житті, а перетворився на справжній кошмар. Я так раділа, коли стояла біля місцевої церкви, де ми мали обвінчатися, а потім вирушити вже разом на розпис. Через хвилювання я приїхала раніше, тому що боялася запізнитися чи застрягнути в заторі. А вийшло, що приїхала більш ніж на годину раніше зазначеного часу. Весілля не було пишним і з сотнею гостей, а так для близького оточення. На вінчанні мали бути присутні я, мій наречений і двоє свідків, якими являлися моя подруга і друг зі сторони нареченого. До церкви всі повинні були дістатися окремо. А зараз я сиділа в кав'ярні поблизу, щоб надолужити час. Можливо з боку я не була схожа на наречену. Моя сукня була звичайною білою, атласною, нижче колін, таку зазвичай одягають на прогулянку або побачення, але ніяк не на весілля. Макіяж і зачіску я робила сама. Хоча і макіяжем, то теж не назвеш: тушю підфарбувала очі, навела стрілки, стійкою нюдовою помадою нафарбувала губи і на цьому все. Я звикла не наносити тональні засоби, оскільки клімат Лос-Анджелеса був досить жарким і вся косметика завжди пливла. З волоссям я теж вирішила не заморочуватися і зробила легкі локони, вони на моєму довгому, темному ніби шоколад волоссі виглядали пречудово.

  На зекономлені гроші ми з Девідом планували купити авто. Квартира в мене була своя, двокімнатна. Я довго на неї збирала, правда половину всієї суми мені подарували батьки, але іншу половину я заробила сама. І вже купила її. Саме в ній ми з Девідом планували жити. І я вже була в передчутті свого щасливого життя. 

 — Ваша кава, - вирвала мене з роздумів офіціантка. 

 — Дякую, чи можу я одразу оплатити?

 — Звичайно, зачекайте декілька хвилин, - дівчина мило посміхнулася і пішла. А коли повернулася я швидко оплатила готівкою свою каву, щоб потім ні про що не хвилюватися. Так я проседіла в своїх мріях ще хвилин десять, поки на телефон не прийшло повідомлення.

 Девід: "Вибач, але я не прийду. Не чекай мене. Я зрозумів, що це все помилка і нам з тобою не варто бути разом. Бувай"

  Моє серце зупинилося. Це якась помилка. Такого не може бути. Я швидко набрала його, але потрапила на автовідповідач. Він вимкнув телефон. Ні, ні, ні... це не можливо. Він же кохає мене, напевно це якийсь дурний розіграш.  

  Залишила чашку з кавою і вибігла на вулицю. Спробувала ще раз зателефонувати йому, але і ця спроба була марною. В голову прийшла лише одна людина, яка могла мене підтримати і допомогти розібратися в усьому. Саме її я і набрала - Олівію.

— Привіт, т..ти можеш подзвонити Девіду? - я намагалася говорити рівно, але сльози, які душили із середини не давали цього зробити. 

— Ти чому плачеш? Цей ідіот знову накоїв? - попри красу Олівії, її характер не всі могли винести. Він був вибухонебезпечним, найменша образа в її сторону і цю людину нічого не врятує. 

— Він написав, що не з'явиться. І не бере слухавку.

 — Його дружок теж. Я вже пів години намагаюся йому додзвонитися, а воно, падло таке, не бере, ‐ обурювалася вона, - А зараз слухай мене, як ми зробимо. Ти їдеш додому, я теж викличу таксі і під'їду, а далі ми разом виженемо його дух з твоєї квартири. Зрозуміла?

— Щ..що ми зробимо? - не зрозуміла я.

— Викинемо всі його речі. Я так щоразу роблю після розриву з хлопцями, щоб потім не лізти. 

 — Це ж неправильно.

 — А кидати наречену в день весілля правильно? - з сарказмом спитала вона і продовжила, - Знаєш, це на краще. Він мені ніколи не подобався. Рахуй, що доля вберегла тебе від біди. Все їдь до себе. 

  Я послухалася поради Олівії, все ж таки вона була більш досвідчена. Біля неї завжди крутилися різні чоловіки, а Девід був першим з ким у мене закрутилися серйозні стосунки. Хоча легше від цього не ставало. Жити не хотілося через таку зраду. Я викликала таксі і поки чекала на нього, то перестала лити сльози. Поїздку я одразу оплатила онлайн. Коли моє авто під'їхало, я пірнула на заднє сидіння та назвала адресу. На щастя, водій був неговірким, бо розмовляти з кимось не було настрою. Мені здалося, що мене попустило, але схоже я помилилася. По щоках скотилося декілька крапель і впали на сукню. Я спеціально для сьогоднішнього свята купила його. Нехай воно і не було схоже на весільне, але запало мені в душу одразу. 

  Раптом мене відкинуло вперед,  я боляче вдарилася головою, та так що в голові почало мутніти. Але на цьому не закінчилося. Удар збоку приніс нестерпний біль. Перед тим, як втратити свідомість я побачила водія, голова якого була вся в крові.