оповідання

                4 липня в Запоріжжі видався по - справжньому спекотний день. Розпечене повітря тремтіло над пероном, а сонце, немов неприборканий дізнавач, нещадно випалювало останні клаптики ранкової прохолоди. На залізничному вокзалі панувала звична метушня: квапливі кроки, приглушені оголошення по гучному зв'язку, дзвін коліс багажних візків і десятки осіб, кожне з яких зберігало свою історію.

            Біля вагона СВ, поїзда 004, який прямував від Запоріжжя до Ужгорода, стояла провідниця Ксюша. Її світле волосся було покладене в акуратну зачіску, а непомітний, ретельно нанесений макіяж підкреслював виразні риси обличчя. Вона була жінка досить великою, і їй вже було за сорок, але це її анітрохи не псувало. Навпаки: бездоганно вигладжена форма сиділа на ній як влита, підкреслюючи її виражену талію і досить немаленькі груди. Про таких кажуть: «Є на що подивитися». Ходила вона зі звичкою злегка розправляти плечі і триматися так, ніби весь вагон в її особистому розпорядженні, а порядок в ньому - справа честі.

               З боку, на перший погляд, вона може здатися дуже навіть миловидною. Але її зовнішня м'якість легко заводить в оману. За словом вона в кишеню не лізла. Якщо було потрібно, могла так осадити нахаба, що тому залишалося лише мовчки ретируватися. І могла відпустити влучний жарт, від якого весь вагон покотився зі сміху, а сама Ксюша лише загадково посміхалася куточком губ.

               Серед залізничників її поважали, а деякі відверто побоювалися. Пасажири ж зазвичай швидко розуміли: з провідницею Ксюшею краще бути ввічливим. Вона не терпіла хамства, не любила безлад і володіла дивним даром з першого погляду визначати, хто їде спокійно, а від кого очікувати неприємностей.

                Почали підходити перші пасажири.

               Молода пара. Їх було видно з далека. Він - трохи вище середнього зросту, худорлявий з просіддю і рідкісною борідкою на худому скуластому обличчі. Але це не додавало йому віку. На вигляд йому не більше тридцяти. Коротке волосся укладене в хаотичному порядку. Молодий чоловік був навантажений ґрунтовно - однією рукою він котив валізу на колесиках, на спині висів рюкзак, а в іншій руці він ніс велику спортивну сумку.

             Поруч з ним йшла симпатична чорноволоса дівчина з красивою фігурою. З багажу у неї лише невелика дамська сумочка. По всьому було помітно, що молода людина надзвичайно піклується про свою супутницю і намагається їй всіляко догодити. Не дивлячись на те, що у нього всі руки зайняті, він весь час знаходить можливість проявити увагу: то обережно підтримає дівчину за лікоть, допомагаючи піднятися по сходах, то попереджувально підтримає двері, то кине на неї питальний погляд, немов перевіряючи чи все у неї в порядку.

          З боку здавалося, що він метушитися більше, ніж потрібно, намагаючись передбачити будь-яке бажання своєї дами, тоді, як вона приймала цю турботу зі звичною спокійною грацією.

             Вони підійшли до вагона, він поставив сумку, подивився на Ксюшу і швидко запитав:

- Це потяг 004?

- Здрастуйте, - з посмішкою відповіла Ксюша і пройшлася по молодій людині оцінюючим поглядом.. - Так. Це поїзд 004, Запоріжжя - Ужгород.

- Значить нам сюди, - діловито сказав молодий чоловік. - Проходь, люба.

            Молодий чоловік вже почав допомагати дівчині піднятися по підніжці вагона, підтримуючи свою супутницю за лікоть, як раптом потужна рука Ксюші перегородила шлях у вагон як шлагбаум.

- Молоді люди, а квиточки, - з тією ж посмішкою сказала Ксюша.

- Так, так, вибачте, зараз. - сказав молодий чоловік.

             Він почав метушливо кульувати по кишенях у пошуках квитків. Дівчина в цей час, склавши руки на грудях, спокійно поглядала по сторонах. Зрештою він згадав, що вони у нього в телефоні на електронній пошті. Дістав телефон, відкрив пошту і...

- Ось. - сказав він, показуючи Ксюше квитки.

- Проходьте. У вас друге купе, - не знімаючи посмішку з обличчя сказала Ксюша.

                   Молодий чоловік допоміг дівчині увійти у вагон, потім сам зайшов, затягуючи свій багаж, подейкуючи:

- Проходь вперед, дорога.

                 Ксюша подивилася їм слідом і знявши посмішку з обличчя, сказала як - би про себе, але вголос:

- Гусар недороблений.

-Що ви сказали?, - почувся голос з перону.

              Ксюша обернулася, перед нею стояв чоловік, років шістдесяти, холений, з гладко виголеною головою, на щоках і підборідді у нього легка щетина, що надавало його вигляду приємну брутальність. Футболка, джинси, туфлі - все це було нове, дороге і сиділо на ньому як влите. Особливий шик образу цього чоловіка зраджував одеколон. який був не нав'язливим, але привертав увагу. З багажу у нього в руках була лише барсетка.

- А... що ви... Це я не вам, - розгублено сказала Ксюша.

               Потім додала вже з посмішкою:

- Що у вас?

- У мене квиток на цей поїзд. - Відповів чоловік.

             Ксюша перевірила квиток.

- Проходьте, будь ласка. До Києва п'яте купе повністю у вашому розпорядженні.

- Кондиціонер, сподіваюся працює у вашому вагоні, - сказав чоловік, заходячи у вагон. Спека неймовірна.

- Так, звичайно, кондиціонер працює, - посміхаючись відповіла Ксюша.

                 У поїзді чоловіка зустріла друга провідниця.

- Доброго дня, - сказала Тетяна. Запрошуючи пасажира пройти по вагону.

- Мені каву, будь ласка, в п'яте купе.

- Кава буде, як пройдемо санітарну зону, - відповіла провідниця.

- Неподобство, - обурився пасажир.

                 Тетяна теж відрізнялася пишними формами, але поруч з Ксюшею здавалася майже Дюймовочкою. Невисока, м'яка і добродушна, вона справляла враження спокійної і поступливої людини. Ксюша користувалася у неї незаперечним авторитетом, і Таня сама не помічала, як переймала її манеру спілкування, інтонації і навіть деякі звички. Варто було Ксюші проявити суворість або невдоволення, як Тетяна мимоволі починала вести себе так само, немов підлаштовуючись під більш впевнену і владну напарницю.