Розділ 55. Не зовсім про нас. Хоча так, про нас…

Розділ 55. Не зовсім про нас. Хоча так, про нас…

У службовій кімнаті, що розташована коло банкетного залу, було тихо. Але навіть сюди долетіла музика, створюючи святкову атмосферу.

Освальд, посміхаючись своїм думкам, готував тацю з новою порцією напоїв для гостей. Він наповнював келихи прохолодним лимонадом і гарячим морсом, щоб було що випити і тому, хто розпалився, і тому, хто змерз.

Євграфій з підвіконня спостерігав за його діями з властивим йому філософським прищуром.

Роботу було завершено лише наполовину, коли в кімнату влетіла одна з гостей — жінка в костюмі екзотичного птаха.

— Я прийшла вибачитися, — сказала вона з нотками підлещування.

Освальд здивовано підняв брову.

— Якою б не була ваша помилка, прекрасна леді, я вас, безумовно, пробачаю, — усміхнувся він.

— Та не перед вами, — відмахнулась незнайомка. — Я хотіла б вибачитись перед його світлістю, — вона глянула на Євграфія, невпевнено потопталася на місці й зобразила щось схоже на реверанс.

Його світлість спостерігав за рухами її тіла з байдужою царською величчю.

— За нашої першої зустрічі я мала необережність виявити стосовно вас деяку непошану, але ж я не знала, що маю справу з самим Євграфієм п'ятим. Тепер же, коли я випадково дізналася про ваші здібності… — вона зам'ялася. — Чи можу я просити вас про допомогу?

Клац.

Євграфій продовжував дивитися на гостю з незворушною байдужістю.

— Маю зазначити, прекрасна леді, — Освальд як ніде нічого продовжував розливати напої, — його світлість рідко бере замовлення. Він діє виключно за покликом душі.

Роздратована, що не вдається заволодіти увагою Євграфія, гостя взяла з підносу келих і рвучко осушила його в три ковтки до самого дна. Навіть кубики льоду теж проковтнула.

Її імпульсивність, що межує з відчаєм, все ж таки привернула увагу Євграфія. Він трохи нахилив голову і поблажливо змахнув хвостом.

— Смію висловити припущення, прекрасна леді, що є сенс все ж таки озвучити, з яким проханням ви прийшли до його світлості, — Освальд відставив порожній келих убік. — Хто ваш обранець?

— Брай… — вона осіклася, — той джентльмен, який зараз у костюмі морського капітана.

Євграфій подав гості невиразний знак, але вона була рада і такому, розцінивши, що він погодився допомогти.

— Дякую, — нею знову був виконаний реверанс, витонченість якого викликала певні сумніви — заважав пишний костюм, але лестива посмішка врятувала ситуацію.

— Ваша світлосте, ви ж зрозуміли, що Лаура помилилася? — поцікавився Освальд, коли гостя вийшла з кімнати. — У костюмі морського капітана не Брайан.

Євграфій перестав мружитися, що означало його невдоволення.

— Пробачте, я анітрохи не сумніваюся у вашій поінформованості. Це, звичайно ж, було риторичне запитання. Але чому тоді ви погодилися взятися за цю справу? Вважаєте, Лаурі підходить той джентльмен у костюмі капітана?

Очі Євграфія знову примружилися.

— Так-так, розумію, — усміхнувся Освальд. — недарма ж вони сьогодні танцювали в парі майже кожен танець. Із цього може щось вийти.

Він закінчив з напоями і мрійливо дивився у вікно.

— І якщо ви взялися за нову справу, виходить, поточну можна вважати закритою? — Освальд зняв з підносу келих із напоєм і підійшов до вікна.

Іноді й самому треба освіжитись. У нічне небо знову почали злітати вогні святкового феєрверка. Він спостерігав, як вони фарбують у різнокольорові барви засніжені краєвиди. Тепер у замку часто проводитимуться свята. Тепер він знову наповнений життям.

— А все завдяки вам, ваша світлосте, — Освальд відважив легкий уклін Євграфію.

Хоча і він сам постарався. Попиваючи напій, Освальд із задоволенням поринув у спогади, як одного разу замовляв доставку в замок чудової незвичайної сукні, обсипаної блискітками.

Коли келих спорожнів, Освальд повернувся до своїх обов'язків. Потрібно було розносити гостям напої. Але він вирішив довірити цю нехитру справу своїм помічникам, бо зауважив, що запрошені ведучі вже збираються залишити бал.

Він провів їх до виходу, але не втримався і запитав:

— Не бажаєте все ж таки затриматися? Годинник ще не пробив дванадцяту. Основний скандал ще не відбувся.

— Потік світобудови, як можна помітити, посилає двоїсті сигнатури, і наше волевиявлення має бути спрямоване туди, де потреба в гармонії наразі найбільш виражена, — глибокодумно промовив ведучий балу.

— Тут у нашій допомозі більше немає потреби, і тепер ми маємо бути там, де потрібні, — розшифрувала думку його помічниця.

Освальд тепло посміхнувся їм на прощання.

Брайан, підкоряючись промовистим закликам Лізи, підійшов до арфи. Вона не збиралася спостерігати за дійством здалеку — так би мовити, з безпечної відстані, і пішла за ним. Ліза не відмовилася б ще й за руку його тримати, але, напевно, не можна.

— Перш ніж я почну, все ж таки хочу сказати те, що збирався.

Брайан став серйозним, і Ліза відчула, що розмова може бути довгою.

— Ні, давай спочатку попрацюємо з арфою, — виявила вона наполегливість. — Треба встигнути до дванадцятої.

— Добре. Тоді постараюся зробити це швидко. Тому що поговорити з тобою теж хочу встигнути до дванадцятої.

Ліза мимоволі посміхнулася. Невідомо, що там зібрався сказати Брайан, але чарівна атмосфера сьогодення змушувала думати, що це буде щось романтичне.

Більше він не сказав жодного слова, просто взяв і смикнув одну зі струн. Вона завібрувала на низькій ноті. Приємний звук наповнив кімнату. Він ще не встиг затихнути, як довгі пальці знову торкнулися струн і видобули новий звук.

Владним рухом Брайан нахилив арфу і притулив важку лаковану раму до свого сильного плеча, ніби підкоряючи собі інструмент. У Лізи народилися чуттєві асоціації — у плавних лініях арфи було щось жіночне. І руки Брайана знали, що робити з цією музичною дівою, знали, як її оживити, як змусити видавати чарівні магічні звуки.