Розділ 42. Те, що треба

Розділ 42. Те, що треба

Брайан стояв біля центрального входу і приймав гостей, які прибували, здавалося, кожні п'ять хвилин. Практично кожен запрошений вважав своїм обов'язком висловити захоплення, що чудова традиція зимових балів-маскарадів відновлена. Брайану довелося вислухати безліч компліментів з приводу розкішного святкового оздоблення замку.

На компліменти він відповідав незмінною усмішкою, але кожна наступна давалася йому все важче і важче. Ще сьогодні вранці ідея провести майже експромтом бал-маскарад здавалася йому чудовою, а тепер він докоряв собі, що піддався пориву. Події цього дня стали разюче нагадувати те, що сталося в день його шістнадцятиліття. Знову гості у строкатих вбраннях, музика, веселощі. Знову він захоплений як шістнадцятирічний дурень і знову, як і того дня, раптом до нього прийшло усвідомлення, що та, хто запалила в ньому вогонь, зробила це заради забави.

Колись Анаель та Ітан потішалися над його почуттями, а тепер дві сестри вирішили зробити те саме. Вони не придумали кращого способу скасувати заручини, як обдурити Брайана. Сестра Елізабет хотіла причарувати його, а потім приголомшити тим, що захопився не тією, і цим сплутати всі карти? Що ж, їй це вдалося. Брайан захопився. Гостра на язичок, зухвала, розумна, іронічна, відважна, рішуча, чуттєва… він і не помітив, як швидко в ньому спалахнули почуття до цієї лицемірки. Навіть зараз, коли Брайан зрозумів, що вона лише грала і йшла до своєї мети, думки про неї продовжували розбурхувати і заводити. Вона абсолютно незвичайна дівчина. Її не можна було порівняти ні з ким, кого він знав. Віроломна і спокуслива, але якщо забути про її віроломство, як же вона шалено інтригує…

— Його світлість віконт Ітан, — оголосив Освальд прибуття наступного гостя.

Кузен увійшов до холу один, без дружини. Запрошення було надіслано обом, але, мабуть, Ітан вважав, що буде надто цинічно, якщо вони з'являться в замку разом, нагадуючи Брайану про те, як одного разу розбили його надії. Кузен вирішив проявити тактовність? О, даремно. Брайана більше зовсім не зачіпало бачити Ітана та Анаель поряд. Тепер він навіть щиро дивувався, як міг свого часу втратити від неї голову. По суті, вона мало чим відрізнялася від своїх одноліток. Вродлива? Так. Але хіба цього досить?

Тепер Брайан цінує у жінках інше. Йому потрібна глибина. Як у тієї, що майстерно морочила йому голову останнім часом. Інтриганка, яку, напевно, не так просто буде викинути з голови. Добре, що за ці роки він встиг наростити броню цинізму. Тепер він не той хлопчик, якого легко зачепити.

— Я з подарунком, — Ітан кивнув лакею і той заніс у хол блискучу подарункову коробку.

— Нехай віднесуть у вітальню, — байдуже кинув Брайан.

Чому братик вважає, що подарунками можна повернути братерські почуття після того, як вони були знищені зрадою?

— Не хочеш глянути? — кузен усміхнувся. — Мені здається, це одна з тих дрібниць, про яку ти мріяв.

Ліза провела деякий час у своїй кімнаті, чекаючи, коли Брайан звільниться і дасть знати, що готовий з нею поговорити, але жодних сигналів від нього не надходило.

Бетті принесла їм з Мірандою обід, і Лізі нічого не залишалося, як скласти компанію голодній компаньйонці. Та із задоволенням розповідала, скільки їй вдалося полагодити механічних ляльок для льодового містечка, а Ліза примудрялася робити відразу дві справи: радіти тому, як стали в нагоді таланти Міранди, і турбуватися, чому Брайан не виходить на контакт.

Хоча, здавалося б, чого їй турбуватися? Її місія тут завершена, і завершена успішно: заручини скасовані, при цьому з Брайана взято обіцянку не шкодити кар'єрі батька Елізабет. Краще і бути не може. Опівночі вони з сестрою поміняються місцями і кожна продовжить безпроблемне життя у своєму світі.

Все добре. Все логічно. Гештальт закрито. Хоча ні, не закрито. Адже Ліза знала, що для чогось потрібна Брайану. Він же так і не розповів їй про те, що з ним не так. Що означає аномальне тепло, яке вона відчула на його спині? Якщо опівночі Ліза зникне, то Брайан так і залишиться зі своєю проблемою наодинці. Можна, мабуть, попросити Елізабет, щоб вона йому допомогла. Імовірно, у цьому питанні вони взаємозамінні. Хоча ні, Лізі не хотілося залучати сестру. Вона має допомогти Брайану сама. У неї ще є кілька годин — треба постаратися встигнути.

— Бетті, не знаєш, де зараз його світлість віконт? — Запитала Ліза, коли дівчинка прийшла забрати посуд.

— Приймає гостей.

І як його можна відірвати від цієї важливої ​​місії? Залишалося лише чекати.

Ліза влаштувалася на широкому підвіконні та спостерігала за прибуттям учасників маскараду. Здавалося, їм кінця-краю немає — ошатні пані та панове під'їжджали до замку на шикарних ретро-автомобілях. Але за деякий час потік охочих повеселитися на балу все ж таки вичерпався.

Почали згущуватися сутінки. Майданчик біля замку засяяв різнокольоровими гірляндами. Пішов легкий повільний сніжок. Акуратні сніжинки кружляли у вальсі в світлі яскравих святкових вогників. Гарно!.. Але де ж Брайан?

Лізі залишилося тут бути зовсім недовго. Стрілки на циферблаті годинника показували шосту вечора. Вона відчула напад туги, що незрозуміло звідки взялася від думки, що скоро доведеться розлучитися з Брайаном. Згадалася його іронічна усмішка, безпросвітно чаклунські зелені очі, довгі пальці, що шнурують ковзани. Згадалися його поцілунки: мороз щипав щоки, а губам було жарко. Як же класно він цілується! А ще аристократ називається! Негідник!..

У двері постукали. Серце від радості мало не вистрибнуло з грудей — нарешті. Ліза не пам'ятала, щоб так емоційно реагувала на чиюсь появу. Але це виявився не Брайан, а Освальд. Розчарування стиснуло груди.

— Прекрасні леді, — звернувся управитель до Лізи та Міранди, сяючи святковим оптимізмом, — бал-маскарад от-от розпочнеться. А знаєте яке головне правило маскараду? Гості мають бути в таких костюмах, щоб їх важко було впізнати.