Розділ 41. Можна радіти?

Розділ 41. Можна радіти?

Щойно прозвучало зізнання, Ліза відчула полегшення. Брайан повинен знати правду. Неправильно й надалі залишати його у незнанні. Але чи повірить він?

Віконт дивився на неї пронизливо. В очах танцював дикий вогонь. Ліза розуміла, що зараз він зіставляє факти. У Брайана гострий розум. Напевно, деякі невідповідності не залишилися для нього непоміченими, а отже, він дійде вірних висновків. Взяти хоча б одне те, як Ліза, забувши про все, носилася на ковзанах по ковзанці.

— Іноді мені спадало на думку, що переді мною зовсім інша дівчина…

Повірив. Це вже добре. Тепер би ще зрозуміти, наскільки ця інформація вивела його з себе. Самозванців ніхто не любить. І тут не обійтися без нападу праведного гніву. Але бажано, щоб гнів був спрямований виключно на Лізу, а Елізабет та її батько не постраждали.

— Ми з сестрою помінялися місцями. Випадково.

— З сестрою?

Поки Ліза не могла за інтонацією Брайана розібрати, наскільки він злий. Така небезпечно рівна реакція. Того й гляди, придушить.

— Так. Елізабет — моя сестра-близнючка. Чи можу я сподіватися, що наш із нею випадковий обмін не позначиться негативно на кар'єрі її батька? Моя сестра тут зовсім ні до чого. І тим більше її батько, — Ліза вирішила прийняти весь вогонь гніву Брайана на себе.

Але біда в тому, що поки що жодного гніву не було. Він досі ще не оговтався, досі не почав грізно гарчати і сипати прокльонами. І його крижаний спокій трохи насторожував.

— Кар'єрі батька Елізабет нічого не загрожує, — похмуро пообіцяв Брайан.

Вже легше.

— Вам, мабуть, буде цікаво дізнатися, звідки я взялася. Я розповім.

— Та вже будьте ласкаві.

Яка гранична ввічливість.

— Не повірите, але моя поява тут опосередковано пов'язана з легендою про незнайомку та снігову бурю, яку ви мені розповідали.

Ліза сподівалася, що зможе цією фразою хоча б трохи зацікавити Брайана і його очі спалахнуть живим інтересом, але вони не спалахнули. Напевно, йому треба дати час звикнути до того, про що він щойно дізнався. Не надто приємно усвідомити, що тебе досить тривалий час безсоромно дурили.

— Ваша світлосте, давайте повернемося в замок, переодягнемося і продовжимо розмову у світській обстановці. Я розповім вам усе, про що вам буде цікаво дізнатися, а ви, якщо захочете, розкажете мені про те, що за тепло я відчула на вашій спині. Моя пропозиція залишається в силі. Якщо я вам потрібна для чогось, я допоможу.

За дверима пролунали кроки, і Ліза зрозуміла, що зараз сюди хтось увійде.

— Брайане, ось ти де, — на порозі альтанки з'явився Едмонд. — Елізабет, — він широко посміхнувся Лізі, коли помітив, що і вона тут, — ви на ковзанах, не чекав. Як провели час?

Ну, хоч хтось їй усміхається.

— О, ваша світлосте, чудово! З Брайана вийшов чудовий вчитель фігурного катання.

— Ви йому лестите, моя люба, він уже й сам багато років не ставав на ковзани. Але я радий, що ви пробудили в ньому інтерес до зимових забав. Однак, як не шкода, змушений буду вкрасти його у вас. — Едмонд подивився на сина: — Брайане, мені потрібна твоя допомога. У замок вже почали прибувати перші гості — родина Конорів у повному складі. Ти б чув, скільки захоплення вони висловили з приводу твого рішення відновити в замку бали-маскаради.

— Я дам вам знати, коли звільнюся, — кинув Брайан Лізі і вийшов разом із батьком з альтанки.

Коли Ліза поверталася в замок, помітила з десяток автомобілів різних кольорів та розмірів, припаркованих неподалік входу. Схоже, що гостей прибуло чимало. І інтуїція підказувала, що це лише початок.

Для неї залишалося загадкою, чому Брайан вирішив не лише організувати льодове містечко, а й запросити гостей та провести бал-маскарад. Що змусило його зробити те, чого уникав стільки років? Невже це все заради Лізи? Брайан хотів влаштувати для неї справжнє свято, відновити традиції. Думка була одночасно і зворушливою, і тривожною.

Ліза скористалася чорним входом, бо не хотіла ні з ким зустрічатися. Адже Елізабет, імовірно, знає всіх цих людей, а Ліза — ні. Можна потрапити в халепу.

Вона дісталася своєї кімнати без пригод. І насамперед вирішила вийти на зв'язок із сестрою. Напевно, у неї накопичилося море новин.

І точно. На смартфоні Лізу вже чекало кілька повідомлень.

Лізо, залік зданий! Ти допущена до сесії!

Ліза прочитала ці рядки з усмішкою. Хоча однієї усмішки мало. Належною реакцією була б всепоглинаюча радість і тріумфування. Адже прискіпливому Котову від імені Лізи втерли носа. Але чомусь те, що для неї було важливим ще зовсім недавно, тепер відійшло на другий план і вже не так сильно лоскотало нерви. Однак подробиці дізнатися було цікаво, і Ліза із задоволенням прочитала звіт сестри про те, як злісно Котов ганяв її по всьому матеріалу, які каверзні запитання ставив і як при цьому спокійно та впевнено відповідала Елізабет.

От розумниця! Не підвела! На відміну від самої Лізи, у якої останні події — і божевільні поцілунки, і розмова, що послідувала за ними, викликали надзвичайне сум'яття. Все остаточно заплуталося. Намагаючись розібратися у собі, вона продовжила читати повідомлення сестри.

Слухай, Лізо, я знову трохи у вашому сленгу заплуталася. Якщо "скинути на мило" означає надіслати поштою, то що означає "намилюватися"?

Відповідати не довелося. Тому що наступним повідомленням було:

Вже розібралася. Слухай, твої подруги намилилися в ТРЦ "Міленіум" і мене звуть відсвяткувати здачу заліку. Як гадаєш, мені варто піти?

"Міленіум" — величезний торгово-розважальний центр з магазинами, кафе, кінотеатром, боулінгом, розташований неподалік від гуртожитку. Загалом, там є все, що треба, щоб поринути з головою у вир земного життя.

Звичайно, сходи. Тобі сподобається.