Розділ 29. Полонянка

Розділ 29. Полонянка

Ліза штовхнула двері, і вони піддалися — плавно прочинилися, ніби запрошуючи увійти. Промайнула думка, що це може бути небезпечно — заходити в приміщення, яке закривають на кодовий замок. А що як тут, наче у трансформаторній будці – "Не влізай! Уб'є!" — висока напруга чи ще щось?

— Гей, тут є хто живий? — крикнула Ліза у темряву.

Відповіддю була тиша, хоча якщо вірити інформації, що з'явилася під час сеансу автописьма, тут тримають полонянку. Чому ж вона не озивається?

Цікавість підштовхнула знехтувати потенційною небезпекою і все ж таки зайти всередину. Поки очі звикали до темряви, Ліза намагалася намацати на стіні вимикач. Вона вже встигла помітити, що вимикачі тут зазвичай розташовувалися одразу коло входу біля дверної рами на висоті трохи більше метра від підлоги. Пощастило, що й у цій таємній кімнаті вимикач знайшовся приблизно там же.

Світло спалахнуло настільки яскраве, що першої миті навіть очам стало боляче. Ліза примружилася і крізь шпаринки між повіками почала вивчати простір навколо. Кімнатка виявилася невеликою і майже порожньою. Найцікавіше стояло посередині, накрите скляним куполом. І чому така краса захована у підвалі? Ліза підійшла ближче, щоб краще роздивитися предмет під склом.

Це був великий музичний інструмент, що дуже нагадував арфу. До витончено вигнутої рами з червоного лакованого дерева були прикріплені срібні струни. Дивовижна інкрустація прикрашала підставку та корпус. Арфа справляла враження справжнього витвору мистецтва і, відразу видно, коштувала цілого статку.

Лізу осяяв цікавий здогад. Може, ця арфа і є подарунок Брайану на шістнадцятиріччя від кузена? Брати не ладнають, ось віконт і прибрав її подалі, щоб не мозолила очі. Цікаво, якщо це так, чому Брайан мріяв про такий подарунок? Не може ж річ бути лише в ціні? Чимось ця арфа має бути особлива.

Еге, почути б які звуки видає інструмент. Напевно, досвідчений музикант зміг би змусити ці струни звучати так само божественно гармонійно та красиво, як виглядає гармонійно та гарно сама арфа.

Ліза відчула непереборне бажання пройтися пальцями по струнах, але єдине на що зважилася — доторкнутися долонею до скляного купола.

— Ви прийшли випустити полонянку на волю? — несподівано пролунав голос за спиною. — Давно вже час це зробити.

Кого це ще занесло до підвалу? Ліза відчула гримучу суміш почуттів, ніби її заскочили на місці злочину. Вона обернулася і побачила високого імпозантного чоловіка. Його злегка посріблені сивиною скроні підказували, що йому за п'ятдесят. Він добродушно посміхався, і зовсім не здавалося, що вважає її злочинницею.

— Доброї ночі, леді Елізабет. Радий бачити вас гостею нашого замку. А де ж Брайан? Освальд сказав мені, що він проводить для вас екскурсію, але бачу, вам доводиться розважати себе самостійно.

— Його світлість відлучився перевірити справність підйомного механізму, — пояснила Ліза, щосили намагаючись зрозуміти, хто перед нею.

— Мені, справді, ніяково за сина. Як він міг кинути гостю у підвалі одну?

За сина? Тобто перед Лізою батько Брайана, герцог Едмонд ІІ?

— Дозвольте мені загладити провину цього негідника і стати вашим екскурсоводом, — Лізі подарували іронічний погляд.

Так ось від кого Брайан успадкував зелені чаклунські очі — від батька. Хоча у герцога відтінок був трохи іншим — світлішим і більш блакитним.

— Вважатиму за честь, ваша світлосте, — відповіла Ліза.

А що їй лишалося? Все ж таки перед нею голова герцогства і роботодавець батька Елізабет. Не варто злити його примхами.

— Мені є чим вас здивувати, — багатообіцяюче заявив Едмонд. — Я покажу вам місця, набагато цікавіші за цей підвал.

— Вже заінтригована, — усміхнулася йому Ліза.

Він їй сподобався. У герцогові відчувалася позитивна енергетика та харизма.

— Але перш ніж піти звідси, давайте все ж таки випустимо полонянку на волю, — Едмонд кивнув на музичний інструмент під скляним куполом. — Досить їй тут нудитися. Я бачу, що ваші пальці хочуть торкнутися цих струн. Чув, ви майстерно володієте арфою. Не хочете почути, як звучить цей легендарний інструмент? Я був би вдячний, якби ви виконали для мене хоча б найкоротший етюд.

Угу, етюд, — оце Ліза влипла. Ні на арфі, ні на якому іншому музичному інструменті вона грати не вміла. І треба було терміново придумати якусь відмовку, та тільки нічого на думку не спадало. Під яким би приводом вона не відмовилася, було б схоже на примху і неповагу до герцога. І в цей момент вона почула металевий скрегіт підйомного механізму. Здається, Брайан та Міранда повертаються.

Ліза не знала, радіти чи ще більше панікувати. Чи допоможе їй чимось поява тут віконта або, навпаки, лише посилить катастрофу? Батько Брайана впевнений, що син сам привів Лізу до арфи, а насправді вона влаштувала злом і несанкціоновано проникла туди, куди її пускати не збиралися. Ох, що зараз буде! Вважайте Лізу героєм, якщо вона загине в нерівному бою. Ну, а якщо їй вдасться виплутатися з цієї безвихідної ситуації , вона сама себе героєм буде вважати.

Серце стукало в такт крокам, що лунали з коридору — все швидше і швидше.

Розлючений і обурений Брайан з'явився на порозі, і першим словом, яке він видав, було:

— Батьку?

Присутність герцога трохи збила його з пантелику. Схоже, для нього стала сюрпризом поява батька в замку. Той же, перебуваючи на своїй хвилі, видав:

— Сину, ти вчасно. Зіграєте з Елізабет у чотири руки?

Здається, це кінець.