Розділ 17. Про що це він?

Розділ 17. Про що це він?

Перші двадцять хвилин розмова за чаєм йшла ні про що — так би мовити, світська бесіда у своєму найкласичнішому варіанті. Ліза намагалася більше слухати, ніж говорити, і підмічала деталі. Незабаром вона прийшла до цікавих висновків з приводу леді Лаури, що клацає зубами. Стало зрозуміло, що вона сестра Крістофера — це раз, а два — має далекосяжні плани щодо Брайана.

Лаура щосили пускала господареві замку бісики і за будь-якої можливості намагалася продемонструвати свою перевагу перед суперницею, якою, певна річ, вважала Лізу. Вона раз у раз підкреслювала, що їхній з Крістофером батько-банкір — друга в герцогстві людина за доходами і зв'язками, а себе позиціонувала світською левицею, яка органічно виглядає на будь-якому світському заході, натякаючи при цьому на те, що Елізабет — наївна і недосвідчена, — нічого крім як ніяковіти і соромитися не вміє.

— Елізабет, люба, тобі сподобалася остання виставка маестро Фелаччіо? Хоча стривай, ти ж, мабуть, не була на відкритті? Запрошення розсилали лише тим, хто особисто з ним знайомий. Після виставки маестро влаштовував грандіозний прийом. Шкода, що тобі не вдалося там побувати, — її брови зійшлися на переніссі в удаваному співчутті. — На прийомі зібрався весь бомонд.

Клац.

Напевно, Лаура чекала від опонентки ходів у відповідь, але Ліза на її випади реагувала задоволеною незворушністю.

— Рада за тебе, люба.

Їй було лише на руку, що Брайана намагаються відбити. Лаура зрозуміти благодушності конкурентки не могла і з потроєним ентузіазмом продовжувала зводити всі розмови до того, наскільки вона чудова (на відміну від декого).

Лізі можна було розслабитися, сподіваючись, що всю роботу за неї зробить Лаура. Але, на жаль, виходило не надто успішно. Брайан на її стрілянину очима реагував мляво, зате на собі Ліза постійно ловила його зацікавлений погляд. Віконту явно приносило задоволення потягувати чай і роздивлятися блискітки на її сукні та не лише їх.

Як можна відшити чоловіка, якщо твою зовнішність він вважає привабливою? Правильно! Нестерпним характером. А що чоловіки найбільше не виносять у жінках? Взагалі-то, це не таке й однозначне питання, але Ліза мала перевагу. Перед нею був не просто чоловік, а чоловік із менталітетом початку дев'ятнадцятого століття, коли жінок сприймали тепличними квітками, найвище призначення яких — прикрашати життя чоловіків. Ініціативну, самостійну, ділову леді Брайан, напевно, сприйме як страшний сон. Он, як у нього око почало смикатися, коли він побачив Лізу в комбінезоні автомеханіка. На цьому вона і гратиме.

— Елізабет, люба, що в тебе в планах після свят? — продовжувала монолог Лаура. — Ми збираємось на курорт в Алтрею. Ти також на курорт поїдеш? Ох, пробач, дурне питання. Котеджі там здають лише членам гольф-клубу із золотою картою.

Зручний момент, щоб розпочати гру.

— Курорт для мене надто нудно. Після свят маю інші турботи — я відкриваю автомеханічну майстерню.

— Вибач, що?

Клац.

— Автомеханічну майстерню, — незворушно повторила Ліза. — Вирішила розпочати свою справу.

Вона, певна річ, здогадувалася, що її слова спровокують деяке сум’яття у присутніх, але дійсність перевершила всі очікування. За столом запанувала абсолютна тиша. Всі троє співрозмовників синхронно поставили чашки на стіл, мабуть, щоб не випустити з рук. Але найбільше Лізу цікавила реакція Брайана — ця вистава ж як-не-як для нього. Він дивився на неї ще більш очманілими очима, ніж коли вона постала перед ним в образі Снігового Діда.

— Ти жартуєш, люба? — нарешті віднайшла дар мови Лаура.

— Зовсім ні. Це буде комплекс споруд та механізмів — підйомники, рихтувальні стенди, шиномонтажне обладнання та інші інструменти для комплексного ремонту та обслуговування автомобілів, — добила Ліза співрозмовників подробицями.

Правду кажучи, ці деталі вона сама дізналася нещодавно, коли готувала статтю для своєї колонки в інтернет-виданні. Героями її розповіді стали хлопці, котрі підробляють на СТО — довелося вчити терміни. Взагалі, журналістам у службових справах часто доводиться поповнювати свої знання на зовсім несподівані теми. От і стало в нагоді.

Ліза подумки похвалила себе за винахідливість. Вона була впевнена, що справила на Брайана вбивче враження і майже зі стовідсотковою впевненістю чекала, що він відкличе свою пропозицію руки та серця.

— Мені здалося, що чаю ніхто більше не бажає, — порушив він тишу. — Що ж, дякую за візит і не смію більше затримувати. Освальд проведе вас на вихід.

Ліза тріумфувала. Слова були вимовлені досить сухо і явно означали, що гостей не хочуть бачити. Вона піднялася і, ледве стримуючи задоволену посмішку, попрямувала до виходу, прощаючись на ходу.

Боковим зором Ліза бачила, що двоє інших гостей залишилися за столом — але це їхні проблеми. Натомість Брайан, навпаки, пішов за нею.

Не встигла Ліза вийти в коридор, як і віконт опинився там же.

— Елізабет, коли я казав, що чайна церемонія закінчена і гостям настав час покинути замок, мав на увазі не вас.

Схоже, рано Ліза тішилася.

— Ваша світлосте, ваша гостинність не знає меж, хочете запропонувати мені ще одну чашку чаю, коли я вже випила дві? — з легким сарказмом поцікавилася вона, продовжуючи крокувати коридором.

— Я не про чай, — він упіймав її руку, щоб зупинити. — Пам'ятаєте, я говорив про бесіду віч-на-віч після чаювання?

— Мабуть, я все ж відмовлюся, — Ліза відчула тепло його долоні.

— Не раджу. Це у ваших інтересах. Думаю, нам обом буде що розповісти одне одному. Ви думаєте, я не знаю вашу таємницю?

Ой лишенько, про що це він?