Розділ 14. Добрий фей

Розділ 14. Добрий фей

Ліза повернулася до кімнати, де вони з Мірандою тимчасово розташувалися. Компаньйонка чекала її в костюмі Снігового Діда і жадала дізнатися, який ефект на Брайана справив їхній трюк з обміном одягом. Ліза переповіла свою розмову з віконтом у всіх подробицях, копіюючи гру його мімічних м'язів.

Міранда заразливо реготала, і Лізу теж розбирав сміх. Вона була задоволена собою. Все склалося так, як вона хотіла. Проблему з одягом вдалося благополучно перекласти на мужні плечі Брайана. От нехай він і шукає для неї коктейльну сукню. Хоча де її можна знайти пізно ввечері, вона не уявляла. Але це не її турботи.

— Якщо все так добре складається, я відлучуся на кілька хвилин, — попросила Міранда, коли Ліза закінчила розповідь. — У замку служить одна моя гарна знайома, хочу перекинутися з нею кількома словами.

Ліза зовсім не заперечувала. І поки компаньйонка була відсутня, вирішила поспілкуватися з Елізабет. Від сестри прийшло відразу кілька повідомлень і всі в захоплених тонах — вона писала, як добре проводить час із подругами Лізи. І не лише з подругами. Виявляється, Світлана і Наталя мало не півгуртожитку запросили на халявний торт, і Елізабет одним махом виявилася зануреною у вир студентської тусовки.

Я ще жодного разу не бачила, щоб так багато людей знаходилося одночасно в такій маленькій кімнаті. І до сьогодні не знала, що можна удвадцятьох сидіти за крихітним столом! Це так весело!

Ліза читала повідомлення Елізабет з посмішкою. І куди тільки поділася її боязкість? Взагалі, це відомий факт — будь-яка боязкість, сором'язливість, нерішучість нараз лікується посиденьками в гуртожитку.

Не встигла Ліза прочитати попередні повідомлення Елізабет, як прийшло нове.

До речі, хотіла спитати, де тут у вас пральня?

Питання Лізу трохи спантеличило. У підвалі гуртожитку було невелике підсобне приміщення з парою пральних машин, яке служило для студентів пральнею, але на ніч його закривали.

А навіщо тобі? Щось термінове?

Взагалі-то, якщо вручну, можна і в санвузлі випрати. Заткнув злив раковини, набрав води, сипнув порошку — і вуаля. Тільки Ліза сумнівалася, що Елізабет хоч раз доводилося прати вручну.

Не мені. Просто мене попросили скинути на мило одну річ. Я, здається, навчилася розуміти земний сленг. "Скинути на мило" — це ж означає "віддати в пральню"? Правильно?

Ліза затряслася від беззвучного сміху.

 Не зовсім. Йдеться про електронне мило, тобто – пошту.

Пошту? Я зовсім заплуталась. Як же мені виконати прохання Матвія? Мені не хочеться тебе підвести. Він дуже просив.

О, Елізабет вже і з Матвієм познайомилася. Це одногрупник Лізи. Приємний хлопець, тільки їй не подобалося, що останнім часом він почав до неї клини підбивати.

А що саме він попросив?

Попросив скинути новорічний костюм на мило. Я й подумала, що він просить віднести його до пральні. До речі, що це за костюм? Де його взяти?

Так от хто був таємним Сантою Лізи — Матвій. Виходить, те шовково-мереживне снігурочкове щось — його рук справа. А тепер він натякає, щоб Ліза сфотографувалася у цьому костюмі і йому це фото вислала? Зовсім знахабнів!

Можливо, звичайно, це був просто жарт, і якби Ліза була на місці Елізабет, вона б, певна річ, знайшла, що йому відповісти. Хай би сам у цьому костюмі фоткався та фото друзям розсилав, красень-Снігур.

Елізабет, посилай його з цим проханням подалі.

Ліза продовжувала інтенсивно листуватися з сестрою, коли у двері постукали. Вона сховала смартфон у кишеню та впустила гостя. Ним виявився високий імпозантний чоловік років сорока в уніформі службовця.

Ось буває так, що тільки-но побачиш людину, відразу відчуваєш до неї прихильність. У нього були добрі очі і абсолютно незворушний вигляд — його анітрохи не збентежило, що леді одягнена в комбінезон автомеханіка.

— Дозвольте представитися — Освальд. Я служу управителем замку вже багато років — з того дня, як ви з'явилися на світ.

Ліза мимоволі посміхнулася. Це що, збіг? Чи управитель просто жартує?

— Радий вітати вас і завжди до ваших послуг. Якщо виникнуть найменші труднощі, одразу звертайтесь.

— Дякую вам, Освальде, — усмішка Лізи стала ще ширшою.

Вона не знала чому, але охрестила його подумки "Добрий фей". Трохи згодом, буквально за кілька хвилин, Лізі випала нагода переконатися, як сильно йому підходить це ім'я.

— Ви, мабуть, чули, якою кількістю легенд оповита історія нашого замку? — поцікавився він. — Я прийшов розповісти одну з них…

— Дозвольте запропонувати вам присісти, — Лізі не хотілося тримати Освальда у дверях.

— У нас ще буде час докладно поспілкуватися, — пообіцяв він, — але не цього разу. Моя легенда коротка. Вона про одну чарівну сукню.

Великий білий пухнастий кіт, що невідомо звідки взявся, прослизнув у прочинені двері. Та це ж той самий, який відвертав увагу господаря замку, коли Ліза ховалась у шафі! Він пройшов повз неї, неймовірно солідний і поважний, і влаштувався в кріслі, немовби теж хотів послухати одну з легенд старого замку в переказі беззмінного управителя.