Розділ 9. Думай, Лізо, думай!

Розділ 9. Думай, Лізо, думай!

Ліза завжди вважала себе людиною, якій щастить, але ж не може фортуна весь час бути на її боці. Вона успішно вибралася з замку, а ось на призамковій території трохи забарилася — не змогла швидко зорієнтуватись, в якій стороні ворота. Згаяні кілька хвилин стали фатальними. Її помітили та вирішили нейтралізувати.

Вона навіть не зрозуміла, звідки взявся переслідувач, але щойно помітила його наближення, кинулася навтьоки. Ліза швидко здогадалася, що за нею женеться розлючений господар замку власною персоною. Он яка честь. Оце вже ні, вона без бою не здасться!

Ліза петляла як заєць. Її хитра тактика призвела до того, що Брайан двічі послизався і опинявся на снігу, але в неї навіть не було часу позловтішатися досхочу, тому що він швидко підскакував і знову гнався за нею. Он яка маніакальна завзятість. Тільки вона не могла зрозуміти, чому він називає її "старий хрич". Але заперечувати вона не збиралася, хрич так хрич — у її ж інтересах було, щоб він не здогадався, хто насправді від нього втікає.

Все йшло до того, що Ліза вийде в цій гонитві переможцем, але в якийсь момент у неї з ноги злетіла туфля. Тікати по снігу босоніж — не найкраща ідея. Довелося зробити маневр, щоб повернутися за втраченою балеткою, і ось тут Ліза і була схоплена.

Вони обоє одночасно втратили рівновагу і впали в сніговий замет. Але навіть будучи притиснутою віконтом, Ліза продовжувала боротися.

— Попався, старий хричу! — тріумфально прогарчав він.

Який тембр! Навіть рик у нього мелодійний, такий, що пробирає до кісток. Йому б в опері співати чи любовні романи озвучувати, а не відловлювати дівчат, що тікають.

Ліза не залишала спроб вивернутися, але сили були нерівні — її зафіксували і зірвали маску.

Обличчя Брайана було дуже близько. Гарне, між іншим, обличчя — таке типово аристократичне, благородне, не позбавлене ознак інтелекту. Тільки очі вибивалися з образу — вони були анітрохи не аристократичними, а непристойно зеленими — більше б підійшли якомусь чаклунові. А ще Ліза встигла роздивитись ямочку на його благородному підборідді, як у Генрі Кавілла, перш ніж це гарне аристократичне обличчя почало витягуватися від подиву.

— Елізабет???

Видно було, що він не вірить власним очам. Він був такий приголомшений, що впійманий ним "старий хрич" чомусь виявився його потенційною нареченою, що кілька митей був здатний лише здивовано дивитись на свою жертву.

Втім, жертвою Ліза ставати не хотіла. Брайан не вірить своїм очам? То може не варто його розчаровувати?

— Ні, це не я, — запевнила вона його і знову спробувала звільнитися.

Однак Брайан тримав міцно і, більш того, почав приходити до тями. Здивування змінилося обуренням.

— Що ви тут робите?!

Він суворо звів брови, його неаристократичні очі гнівно блиснули. Але боятися віконта у Лізи не виходило, бо його голос навіть у гніві звучав оксамитово та вкрадливо.

— Відпустіть! — зажадала вона.

— І не подумаю, поки ви не поясните, навіщо пробралися в мій замок!

Лізу ще ніколи в такому положенні не допитували: вона в кучугурі снігу, на ній розпалений чоловік, а з неба сипле сніг — білі безтурботні пластівці кружляють у повітрі і опускаються на його темне хвилясте волосся. Прекрасна у своїй сюрреалістичності картина.

Якби Ліза зараз була сама собою, а не грала роль своєї сестри, вона б обов'язково дохідливо пояснила декому, що спочатку треба з жінки злізти, а вже потім починати з нею світські бесіди, та й взагалі, жінка не повинна давати свідчення без адвоката. Але поки що вона не в тому становищі. Та й, взагалі-то, у Брайана були цілком резонні підстави обурюватися. І якісь пояснення давати доведеться, якщо Ліза не хоче підставити сестру. Але що ж сказати? Як пояснити вилазку в замок пізно ввечері, щоб не заплямувати честь сестри?

Думай, Лізо, думай! Ти ж майбутній журналіст, маєш вміти знаходити вихід з будь-яких колотнеч. Точно! Журналіст! А це ідея!

— Я все ще чекаю, — Брайан нагадав про себе. Наче можна про нього забути, коли він навис над тобою. — Будьте ласкаві пояснити, що ви робили в замку?

— Збирала матеріал для газетної статті.

— Що-о?!

Вже вдруге за сьогодні Лізі випала можливість спостерігати, як у Брайана від подиву витягається обличчя.

— Я позаштатний співробітник столичної газети, — натхненно продовжила брехати Ліза. — Ми готуємо велику статтю про вас і ваш замок.

— Ви працюєте на "Столичний вісник"?! — Брайан був настільки приголомшений, що навіть послабив хватку. — Не може цього бути! Не чекав від вас такого…

Так, це для нього шок. Він сприймав Елізабет ніжною фіалкою, а тут раптом виявляється, що вона пронирливий журналіст. І, схоже, віконт журналістів не шанує. Ліза вже звикла до того, що не всі сприймають її майбутню професію позитивно. Але в даному конкретному випадку їй це тільки на користь. Можливо, завдання відфутболити нареченого виявиться навіть простішим, ніж Ліза думала. Якщо Брайан не любить журналістів, ось нехай і скасує свою пропозицію руки та серця.

— Тепер, коли ви отримали вичерпну відповідь на своє запитання, я сподіваюся, відпустите мене? — Ліза вже вкотре намагалася вирватися на волю.

Але як не дивно, Брайан дивився не на неї, а кудись убік. І лише в цей момент вона почула звук кроків, що наближаються. А наступної миті віконт несподівано надів на неї маску, яку сам же хвилину тому зняв.

— Лихий приніс сюди Крістофера з сестрою. Робіть вигляд, що ви Сніговий Дід, — прошепотів він.