Глава 16

Уранці мені на роботу. Я буджу Лізу, допомагаю своїй сонній дівчинці зібратися в дитячий садок. Це її останній день там. Вона хотіла попрощатися з друзями, та й мені потрібно залагодити деякі паперові формальності. 

Я прошу водія зупинити за квартал від садка. Не хочу, щоб усі побачили, на якій машині мене привезли. 

Залишаю доньку, попереджаю вихователя, що ми переводимося в інший садок. А потім іду на роботу. 

- Вєрко, кажуть, ти мужика багатого знайшла? - за обідом до мене підходить Інна, сідає за столик поруч і дивиться на мене з цікавістю. 

Я починаю кашляти, подавившись. 

- Нікого я не знаходила. Де ти взагалі таке почула? 

- Валька каже, що з мужиком крутим приїхала, на тачці дорогущій, забрали речі з гуртожитку і поїхали тебе кудись. Навіть не попрощалася. Зазналася вже мабуть, так? 

От же Валька! Язик би їй вирвати! 

- Не говори дурниць, Інно. Якби мужика багатого знайшла, стала б я далі на фабриці працювати? 

Вона задумливо дивиться на мене, немов не вірить моїм словам. 

- Тоді хто це був? - мені на плече опускає рука Свєти. Схоже, всі навколо вже в курсі останніх новин. 
Чорт! 

- Просто давній знайомий, допоміг речі перевезти. Я квартирку невелику зняла, скільки можна з дитиною по гуртожитках тулитися? - придумую на ходу. - Ще й скандали з боку Катьки... Кому взагалі її безробітний чоловік потрібен? Усі мізки мені виїла, - театрально зітхаю й утикаюся у свій обід. 

Я й забула якими допитливими бувають жінки в робочому колективі. 

- А дитину навіщо з садка забирати зібралася? 

Господи, та звідки вони про все знають? П'ять годин минуло відтоді, як я про це в садок повідомила. 

- Не хочу її через усе місто за собою тягати. А так у подруги донька в той самий садок ходить, поруч живуть, мені простіше. Є кому забрати, якщо я затримаюся. 

- І справді зручніше, - переглядаються Свєта та Інна. Повірили? Ні? 

- У дочки Янки температура сьогодні в саду підскочила, вона забрала її раніше. Її Емілі каже, що твоя Ліза всім у садку розповіла, що ви у величезну квартиру переїхали з видом на місто. На останньому поверсі. 

- Ви ж знаєте дітей, - витягаю із себе посмішку й одним ковтком допиваю чай. - У них розвинена фантазія. Люблять перебільшувати. Може після кімнатки в гуртожитку повноцінна однокімнатна квартира їй величезною здалася? Гаразд, я пішла працювати. 

Прибираю за собою посуд і поспішаю в цех, щоб сховатися від цих цікавих поглядів. Не віриться, що чутки так швидко розповзаються! Як узагалі зіркам так довго вдається приховувати своє особисте життя, якщо навіть про просту швачку наступного дня всі знають?