Глава 12

ВІРА

Від несподіванки мало лопатою по нозі собі не даю. Повертаю голову й очі розширюються від здивування. 

Що він тут робить? 

Він переслідує мене? 

Готові результати аналізів і він приїхав забрати доньку? 

Стає страшно. 

- Якщо ти хотіла від мене втекти, то слід було вибрати  надійніше місце, а не будинок, оформлений на тебе, - каже він із холодністю в голосі. 

Втекти? Про що він узагалі? 

- Це схоже на втечу? - дратуюся, вказуючи на лопату у своїх руках. - Я приїхала сюди, щоб перекопати город, і підготувати до морозів дерева, - хмикаю, намагаючись приховати свої справжні почуття. 

Не могла я сидіти на одному місці й чекати. Хотілося хоч чимось зайнятися, щоб думки провітрити. Тому спонтанно зібралася, забрала доньку з садка за дві години після того, як відвела її туди, і поїхала на дачу. 

Тут і повітря чистіше, і думки ясніші. 

Тимур із сумнівом оглядає мене з ніг до голови, потім кидає погляд на мій невеликий городик. 

- Город, значить, - вимовляє неголосно, руки в кишені ховає. 

Я знімаю робочі рукавиці, стягую дурну шапку з голови, і волосся розсипається по спині густою копицею. 

- Я так розумію, раз ти тут, то прийшли результати аналізів, - переходжу до головного. Сил тягнути немає. 

- Вони і тобі прийшли. На пошту. Ще вчора ввечері. 

- Тут зв'язок погано ловить, а інтернет я так і не провела. Занадто дорого тягнути, - пояснюю. А всередині все від напруги тремтить. Ось зараз він візьме і скаже, що п'ять років тому в клініці помилилися і Ліза не моя дочка. І як мені після цього жити? 

- У мене питання до тебе є, Віра, - він дивиться на мене пронизливим поглядом. Голос трохи захрип. Руки в кишенях, він теж напружений і нервує. 

- Який? - ледь видавлюю із себе і розумію, наскільки недоречно ми зараз виглядаємо разом. 

Він увесь такий шикарний у дорогому брендовому одязі й начищених черевиках, я - у забрудненому старому лижному комбінезоні із секонду, у старих чобітках і з лопатою в руках. 

- Ми з тобою бачилися десь? До клініки, Віро. 

- Ні, звісно, - відповідаю, навіть не подумавши, бо й так упевнена у своїй відповіді. 

- Упевнена? - дивиться на мене так, немов я могла збрехати. - Результати тесту показали, що ти матір Лізи. Біологічна матір, Віро. А я батько. У репродуктивному центрі клянуться, що використовували яйцеклітину Марго. Значить, залишається єдиний варіант - ми десь перетиналися. І не просто перетиналися, Віро. Ти ж розумієш про що я, правда? А тепер розкажи, як саме ти завагітніла? Ти ж не заперечувала, що провела з кимось ніч за кілька днів до процедури. 

Я дивлюся на нього і відчуваю як різко починає не вистачати повітря. Я мало що пам'ятаю про ту ніч, я була не в собі, голова обертом йшла, а в приватній кабінці було майже темно. Я переплутала чоловіка, з яким мала провести ніч. Мені не заплатили. Але я й гадки не маю ким він був. А раптом?..

- Ти знаєш клуб «Аметист»? 

В очах Тимура помічаю здивування. 

- Це клуб мого друга. Буваю там часом. А що? 

- Нічого, - мотаю головою, кидаю чортову лопату і майже біжу до будинку. Подалі від Тимура. 

Цього не може бути! 

Цього просто не може бути! 

Ну що за дурний збіг? Як же так? 

Сором який!

- І часто ти там буваєш, Віро? 

Тимур наздоганяє мене, хапає за руку. Схоже, до нього теж дійшло, де саме ми бачилися. Та так бачилися, що одне одного не запам'ятали, а от спільну дитину зробити встигли. 

- Про що ти? Відпусти, - смикаюся, але його хватка тільки міцнішає. Він виглядає розлюченим. Що його так розлютило? - Це взагалі-то ти, будучи одруженим, переспав із незнайомкою в клубі. Та ще й не запам'ятав її!  - вигукую йому в обличчя звинувачення. - А в підсумку винуватою мене виставляєш? 

- Ти прекрасно знаєш про що я. Це чоловічий клуб, Віро. Туди приводять дівчаток спеціально під запити клієнтів за хорошу плату. 

- Що? - кліпаю очима. 

- Не кажи, що не знала про це. Туди просто так не потрапляють. І без грошей не йдуть. 

Як же він мене злить!  Розкидається безпідставними звинуваченнями, хоча не має на це жодного права. 

- А мені, знаєш, і не заплатили! Тому що я не повинна була з тобою ніч провести. Гадки взагалі не маю як опинилася з тобою в приватній кімнаті. Але ти якось не пручався, Тимуре. А от я не могла. Тому що мені щось підсипали. Я взагалі нічого не розуміла. І піти не могла. Я навіть не пам'ятаю тієї ночі. Але ти то був при здоровому глузді. Що, у тебе так часто жінки змінюються, що не зміг запам'ятати ту, що мала стати вашою сурогатною матір'ю? 

Я стільки слів звинувачень йому насипала, що наприкінці остаточно видихнулася. 

Ми дивимося одне на одного так, наче кровні вороги.