Розділ 13.2.

Яна.

Масштаби заходу, куди мене привів Олег, просто вражають. Я й гадки не мала, що у листопаді все ще можна проводити свято на вулиці. Цей день народження ламає мої стереотипи

Все неначе у кіно. Замість величезної банкетної зали — поле для гольфу та великий білий намет, у центрі якого знаходиться вільна зона для танців. Праворуч та ліворуч розташовані столи для гостей, у протилежної від входу частини намету на невеликому подіумі стоїть головний стіл — там сидить іменинниця зі своєю родиною.

Стеля обвішана мільйонами лампочок, що світяться жовтим світлом. Все видно, ніби як удень. Навколо шатра розташовані величезні теплові гармати, які видають таку кількість тепла, що, перебуваючи тут у сукні з відкритою спиною, я не відчуваю ані краплі прохолоди.

Гостей на святі незліченна кількість. Здається, тут зібрався вся еліта міста, і не лише вона. Потрібної людини так просто не знайти. Сподіваюся, Олег знає, як виглядає цей Робтон, інакше ми застрягнемо тут до світанку.

— То який в нас план? — питаю я, не повертаючи голови.

Він щойно порівнявся зі мною.

— Найдемо наш столик і сядемо поїмо.

Мені знову здається, що Олег мене дещо обманює. Мої обов’язки перекладачки тут ні до чого. Він хотів, аби я була його супутницею сьогодні.

— Я поїду за годину, майте це на увазі, Олегу Юрійовичу.

Обговорити усі деталі дій нам заважає урочиста частина вечора, що щойно розпочалась. Ми терміново маємо зайняти свої місця, аби не заважити іншим.

Коли ми знаходимо наш стіл, то виявляється що разом з нами за ним сидить ще одна людина, з якою я вже знайома. Судячи з його здивованого виразу обличчя, він не очікував побачити мене поруч із братом. Жодним словом він не коментує нашу появу, лише весело підморгує Олегу.

Я нервую. Не лише через братів Тітових, а й через велику кількість столових приладів біля тарілки, яку щойно помічаю.

Почуваюся тією безглуздою героїнею з фільму, яка зараз почне обирати не той ніж, не ту виделку не до тієї страви. Всі будуть дивитимуться на мене і реготатимуть.

На щастя, Денис допомагає мені подолати це непорозуміння, показуючи власним прикладом, що все не так важко, як здається на перший погляд. Полегшено зітхаю, що не довелося просити допомоги в Олега.

Наївною була моя душа, яка збиралася за годину вже їхати додому. З-за столу просто немає можливості встати. Варто лише якомусь гостю піднятись зі стільця, як ведучі одразу бідолаху на центр шатра, змушуючи брати участь у їхніх конкурсах та виголошувати тост на честь іменинниці.

Тож я сиджу мов миша та зайвий раз намагаюся не ворушитися.

На щастя, вже за пів години це знущання закінчується, і починається танцювально-розважальна частина вечора. На сцені співає якась молода співачка і гостям дозволено робити, що заманеться: ходити, їсти, спілкуватися, пити, танцювати тощо.

— Я відійду до вбиральні, а потім підемо на пошуки твого Робтона. Годі вже сидіти на одному місці, — попереджаю я Олега та вирушаю на пошуки заповітної кімнати.

Мене не було всього кілька хвилин. Коли я повертаюся під намет, то бачу, як Олег уже танцює з якоюсь брюнеткою.

Гаразд, це всього одна пісня. Потім неодмінно підемо працювати.

Погляд мимоволі тягнеться до Тітова. Брюнетка, яку він веде у танці, дуже красива. Засмагла шкіра, тонка талія. В неї немає накачаних губ, чи густих штучних вій. Вона гарна сама по собі.

А ще в неї дивовижна сукня кремового кольору, що мов шовк струменить вздовж її тіла. На грудях переливається не одна сотня блискучих камінців.

Звісно, Олег постійно заглядається на її груди. Навіть то роблю. І мене це факт не аби як дратує. Тобто я тут на нього, а чиїсь груди там розглядає.

А ще мене нервує те, що Олег такий розслаблений та веселий. Він жваво про щось перешіптується з брюнеткою, сміється з чогось. Ніби його взагалі не турбує зустріч з тим тренером.

Олег кілька разів за танок ловить мій погляд. Він знає, що я на нього чекаю.

Пісня закінчується, то ж я чекаю, що Олег одразу спрямує до мене. Але замість Тітова до мене раптом притискається якийсь високий худорлявий блондин та наполегливо запрошує на танець.

— Я не...,  — бачу, що Олег продовжує танцювати з брюнеткою. — А ходімо!

Дозволяю незнайомцю відвести мене на танцмайданчик.

Чоловіча рука лягає на мою оголену спину. Вдруге за вечір. Але цього разу доторк мені взагалі не подобається. Хочеться скинути чоловічу руку якомога скоріше.

Зчеплю зуби.

Спину та плечі обпалює гарячим поглядом.

Викуси, Олегу. Я знаю, що це ти дивишся.

— Чим ви займаєтесь, Петре? — намагаюся вдавати зацікавленість, слухаючи незнайомця.

— В мене власний автомобільний бізнес, — чоловік нахиляється ближче і шепоче на вухо: — Якщо хочеш, то я можу прямо зараз влаштувати тобі найкращий тест-драйв у житті?

Відсахуюся від партнера по танцю мов від скаженого. Проте Петро не зважає на мій рух, не відпускає мою руку.