Розділ 19. Американські гірки та генеральне прибирання

До приїзду делегації інвесторів із компанії «Greenwood» залишалося рівно дві години, і за всіма законами корпоративного всесвіту тридцятий поверх нашого холдингу мав би нагадувати зразок стерильності та німецького порядку. Натомість він більше нагадував штаб-квартиру партизанського загону після тривалої облоги. Повітря все ще пахло смаженим беконом із нашої нічної епопеї, на столі переговорів сиротливо лежала забута Денисом недоїдена сушка, а в кімнаті відпочинку досі перебував наш «живий компромат» в особі Артема.

Я стояла посеред приймальної, намагаючись за допомогою вологих серветок та залишків свого оптимізму повернути робочому столу Дениса хоча б приблизно діловий вигляд. Піджак Марка я вже повернула власнику, але моя власна блузка після бурхливої ночі вимагала термінової капітуляції перед праскою.

З кабінету вийшов Марк. Він уже встиг скористатися особистою душовою кабіною, яка ховалася за таємними дверима його офісу, і тепер виглядав так свіжо й бездоганно, що мені захотілося написати на нього скаргу в товариство захисту прав споживачів за нерівні стартові умови. Його темно-синій костюм сидів ідеально, а білосніжна сорочка аж рипіла від чистоти.

— Катю, — він підійшов ззаду, і я знову відчула цей неймовірний аромат свіжості, кедра та дорогого мила. Його руки м’яко лягли на мої плечі, злегка стискаючи їх, щоб зняти напругу. — Ти виглядаєш так, ніби плануєш провести податковий обшук у американців прямо на трапі літака. Спокійно. Денис уже побіг у хімчистку на першому поверсі, вони мають експрес-сервіс для форс-мажорних обставин керівництва. За двадцять хвилин у тебе буде нова блузка.

— Я переживаю не за блузку, Марку Олександровичу, — я повернула голову, зустрівшись із його глибоким, іронічним поглядом. Наші обличчя знову опинилися занадто близько, і пункт контракту про суворий нейтралітет жалібно заскавучав десь під плінтусом. — Я переживаю за те, що твій «троянський кінь» у вентиляції досі не евакуйований. Якщо містер Сміт із Портленда вирішить зазирнути в кімнату відпочинку персоналу і побачить там Артема, який плаче над кредитом за мікрохвильовку, наше міжнародне злиття перетвориться на міжнародний консиліум психіатрів.

Марк тихо засміявся, і його пальці ніжно провели по моїй щоці. — Щодо Артема у мене є чудовий, суто антикризовий план. Оскільки він офіційно заявив, що готовий відробити будь-які збитки, ми надамо йому таку можливість. Денисе!

Двері ліфта якраз відчинилися, і в приймальну влетів Денис, тримаючи в руках загорнуту в пластик білу блузку мого розміру, а в іншій руці — гігантський пакет із миючими засобами.

— Все доставлено в найкращому вигляді, шефе! — бадьоро доповів асистент, хоча під його очима все ще виднілися легкі сині півкола. — Блузка випрасувана, пахне альпійськими луками. А також я взяв на складі три пари гумових рукавичок, швабру з мікрофіброю та відерце. Об’єкт у кімнаті відпочинку вже ознайомився з трудовим договором на найближчі дві години?

— Зараз ознайомиться, — рішуче сказала я, забираючи блузку. — Хлопці, я на п'ять хвилин у гардеробну, а ви поки підготуйте нашого нового «клінінг-менеджера» до першого робочого дня. Кажуть: праця прикрашає людину, особливо якщо ця праця — миття унітазів після того, як ти намагався вкрасти кілька мільйонів.

За десять хвилин я вийшла у приймальну, почуваючись знову повноцінною жінкою та провідним аудитором холдингу. Блузка сиділа ідеально, а легкий макіяж успішно сховав сліди нашої безсонної ночі.

Біля столу ресепшена вже розгорталася перша дія нашої нової офісної драми. Артем, закатавши рукава своєї колись модної сорочки, у яскраво-рожевих гумових рукавичках до ліктів, понуро тер шваброю глянцеву плитку коридору. Поруч із ним, мов суворий наглядач на плантації, стояв Денис. В одній руці асистент тримав чашку гарячого еспресо, а в іншій — свій незмінний великий дірокол, яким він час від часу ритмічно постукував по долоні для підтримання дисципліни.

— Ретельніше, Артемчику, ретельніше, — повчав Денис, роблячи ковток кави. — Ось там, біля плінтуса, Олена Аркадіївна вчора розсипала свою негативну ауру та залишки тонального крему. Все треба вимити до блиску. Американська делегація любить, щоб підлога сяяла, як твоя кримінальна перспектива.

— Катю, ну це вже знущання! — заскиглив Артем, побачивши мене. Він сперся на швабру і витер лоб тильною стороною рожевої рукавички. — Я дипломований спеціаліст із логістики! У мене диплом КНЕУ! Чому я маю мити підлогу в цьому скляному акваріумі?

— Тому що, Артеме, згідно з Кримінальним кодексом, це називається «альтернативне врегулювання спорів до судового засідання», — спокійно відповіла я, сідаючи за свій робочий ноутбук. — Тобі дуже пощастило, що Марк Олександрович сьогодні налаштований гуманно. Якщо до приїзду «Greenwood» тут не буде пахнути свіжістю, я особисто згадаю свій досвід роботи з податковими заставами, і твій кредит за мікрохвильовку перетвориться на кредит за триразове харчування в установах закритого типу. Питання є?

Артем ображено пирхнув і з подвоєною силою почав терти плитку. Денис переможно підмигнув мені й показав великий палець.

У цей момент двері кабінету Марка відчинилися, і генеральний директор жестом запросив мене до себе. Я підвелася, поправила спідницю і зайшла всередину. Настрій Марка знову змінився на суто діловий, але коли двері за мною зачинилися, він дозволив собі легку посмішку.

— Катю, поглянь на цей документ, — він підсунув мені роздруківку, яка щоночі прийшла на його особисту зашифровану пошту. — Це внутрішній меморандум від Елеонори. Вона вже встигла підписати наказ про призначення аудиторської перевірки... але не для Олени. Для тебе.