Розділ 3. Правила гри: сніданок для акціонерів

Ранок у пентхаусі не пахнув кавою та домашнім затишком. Він пахнув озоном від кондиціонерів та тривогою. Я прокинулася о шостій ранку від того, що сонце безжально пробилося крізь щілину в автоматичних шторах. Кілька секунд я просто дивилася в стелю, намагаючись згадати, чому моє ліжко таке величезне і чому в повітрі немає звичного запаху моїх парфумів із нотками ванілі.

Потім пам’ять підкинула вчорашній вечір. Контракт. Марк. Каблучка.

Тихий стукіт у двері змусив мене здригнутися.

- Катерино Андріївно, доброго ранку! Марк Олександрович просив передати ваш образ на сьогодні. Сніданок за сорок хвилин.

Голос економки був позбавлений емоцій. Я відчинила двері й побачила на манекені, що стояв у коридорі, сукню кольору «королівський синій». Вона була ідеальною. Футляр із дорогої вовни,жодної зайвої деталі, довжина – рівно до коліна. До неї додавалися туфлі-човники на такій шпильці, що в мене заздалегідь затерпли ікри.

- Це не сукня, це обладунки, - прошепотіла я собі під ніс, затягуючи блискавку на спині.

Коли я подивилася в дзеркало, звідти на мене глянула чужа жінка. Холодна, стримана, професійна. Та сама «ідеальна дружина», яку купив собі Власов. Я підвела губи помадою кольору «нюд» і сховала свої пензлі в далеку шухляду. Сьогодні вони мені не знадобляться. Сьогодні я сама буду полотном, на якому Марк малюватиме свою ідеальну репутацію.

У вітальні вже панував рух. Стіл був накритий на трьох. Марк, уже у повному параді – у темно-сірому костюмі, який підкреслював його сталеві очі, - переглядав папери на планшеті. Поруч із ним сидів чоловік поважного віку. Сиве волосся було ідеально укладене, а рогові окуляри додавали йому вигляду професора Сорбонни, який щойно виявив помилку у всесвітній історії. Віктор Григорович Левицький. Головний адвокат холдингу та людина, яка знала про родину Власових більше, ніж сама родина.

- А ось і наша таємнича наречена, - Віктор Григорович підвівся, і його погляд пройшовся по мені, як рентгенівський промінь.

- Марку, ти не перебільшував. Дівчина з аудиту… Який несподіваний вибір людини, що планує злиття з американськими гігантами.

- Катерино, сідай, - Марк навіть не підвівся, лише вказав на крісло навпроти адвоката. – Віктор Григорович хоче переконатися, що наш союз не викличе запитань у комісії з етики.

Сніданок почався з дивної тиші. Я намагалася акуратно розрізати омлет, відчуваючи на собі пильний погляд адвоката. Віктор Григорович не просто слухав – він спостерігав за кожним моїм рухом. Як я тримаю ніж, як відводжу погляд, коли Марк згадує про «спільне майбутнє».

- Отже, Катерино, - почав Віктор, відпиваючи каву. Його голос був м’яким, але в ньому відчувалася сталь. – Розкажіть мені, як це сталося? Марк завжди був людиною…скажімо так, несхильною до імпульсивних вчинків. А тут – раптове вінчання, жодних спільних фото за останній рік. Інвестори дуже консервативні. Вони люблять історії кохання, але вони ненавидять дірки в сюжетах.

Я відчула, як під столом Марк ледь торкнувся мого коліна. Це був сигнал. «Твій вихід».

- Ми познайомилися на вечірньому пленері, - почала я, і мій голос прозвучав напрочуд впевнено. Творча частина мого мозку миттєво почала генерувати деталі. – Я малювала захід сонця в парку біля офісу, а Марк Олександрович … він просто проходив повз. Він зробив мені зауваження, що я неправильно вибрала перспективу для будівлі його холдингу на ескізі.

Віктор Григорович підняв брову. Його окуляри блиснули в променях ранкового сонця.

- Катерино, вибачте мою цікавість, - він нахилився ближче, і відблиск його лінз здався мені лезом скальпеля. – Але аудит – це професія людей з математичним складом розуму. А ваше хобі…цей «пленер», про який ви згадали…це ж територія емоцій. Як ви поєднуєте в собі холодний розрахунок ПДВ і гаряче бажання малювати заходи сонця? Марк завжди казав, що емоції заважають бізнесу. Чи не так, Марку?

Я відчула, як під столом мої пальці затерпли. Марк спокійно розрізав свій стек, не поспішаючи з відповіддю. Він давав мені можливість або впасти, або злетіти.

- Математика – це теж мистецтво, Вікторе Григоровичу, - відповіла я, намагаючись втихомирити серцебиття. – Хіба в ідеальній формулі немає своєї естетики? Марк бачить красу в графіках, які прагнуть вгору. я бачу її в лініях горизонту. Ми просто дивимося на один і той самий світ під різними кутами. Це як…змішування фарб. Якщо взяти лише холодний синій Марка і додати трохи мого «нелогічного» жовтого, вийде зелений – колір спокою та прибутку. Хіба не цього хочуть ваші американські інвестори?

Адвокат вперше за весь ранок усміхнувся справжньою, а не черговою посмішкою.

- Ви небезпечна жінка, Катерино. Ви вмієте продавати ідеї не гірше за свого майбутнього чоловіка. Тепер я розумію, чому він вибрав саме вас. Ви – його ідеальний маскувальний пристрій. Але перейдемо до фактів. Які квіти Катерина любить найбільше, Марку? Просто перевірка зв’язку.

Марк мовчав рівно на секунду довше, ніж дозволяв етикет. я відчула, як піт проступив на долонях. Він не знав. Звісно, він не знав. Для нього квіти – це лише стаття витрат у бюджеті.

- Білі півонії, - раптом промовив Марк, і його голос був таким теплим, що я майже повірила сама. – Але лише ті, що пахнуть липневим ранком. Інші вона вважає «пластмасовими».