Глава 30. Олесь

Певно, десь серед ночі сон таки зморив нас. Чи варто уточнювати, що сни, які являлися мені сьогодні, мали виключно сексуальний характер. Цьому я ні крихти не дивуюся. Радше вражає моя сила волі і витривалість. Оце рівень. Сам собою шокований, бо зазвичай саме секс був основою моїх стосунків і моєї прив'язаності до жінок. Але з нею... З нею все не так. 

Коли наступає ранок, я прокидаюся від дивного тепла всередині себе. Розумію, що це від Іриної присутності. Я зараз лежу на спині, тримаючи руку на дівчачій талії. А вона зручно вмостилася на моєму плечі, обнімаючи за груди і закинувши на мене ногу. По диханні чую, що спить. Не можу не всміхнутися. 

І наступної ж миті:

— Діти, у вас все добре? — разом з стуканням в двері лунає бабусин голос.

Іра підстрибує і намагається кудись втекти, але я навпаки притягую її до себе і відповідаю:

— Все добре, ба. В чім річ?

— Можна до вас зайти? — знову питає вона. Я пригортаю Іру сильніше, вона піднімає ковдру ледь собі не під шию, мов соромиться свого вбрання перед бабусею. А може й переді мною. А тоді я кажу:

— Так, можна.

За мить Ольга Степанівна впевнено заходить в кімнату, зацікавлено розглядаючи нас. Ще за мить вона вже невдоволено підтискає вуста.

— Ви ще в ліжку? Ви здорові? — дивується вона.

— Ба, ти чого? Що сталося хоч поясни?— я сонно потираю очі.

— Ти години бачив? Вже пів на одинадцяту! Ти ще від садочку не спав до такої пори. Я почала хвилюватися, що з вами щось сталося.

Я дістаю телефон з тумбочки і ми обоє здивовано дивимося на годинник. На дисплеї яскраві числа: 10:23. Ого...

— Один раз вирішив відпочити довше, нащо ж паніку піднімати... — зітхаю. — Встаємо вже.

— Якби ви попередили звечора, я б і не піднімала паніку. Але тепер я просто не уявляю, як ми маємо все встигнути! Я сподівалася на допомогу Іри, не розраховувала, що вона може спати до полудня.

— Ось тому я й залишився в місті, щоб провести час зі своєю дівчиною. Тут це абсолютно неможливо. Що ти хочеш встигнути? — зітхаю я.

— На обід у нас гості. Ще стільки треба встигнути приготувати! А ще й сніданку не було, — розпачливо зойкає вона.

— Тоді залиш нас, будь ласка, щоб ми одягнулися. Так ми швидше прийдемо на кухню.

Бабця виходить, а Іра, кутаючись у ковдру, поспішно встає. Я ж навпаки з насолодою спостерігаю за нею.

— Відвернися, будь ласка, — ніяковіє вона. Це виглядає неймовірно потішно. Хочу сказати, що після першої ночі, та й сьогоднішньої соромитися вже немає чого. Але змовчую і виконую прохання. Джентельмен я чи хто.

Щоб розрядити атмосферу, кажу:

— Нас же не попереджали про гості. Кого це вже ба надумала запросити?

Тим часом теж швидко збираюся. Сьогодні достатньо футболки і спортивних штанів. Класно хоч день обійтися без офіційного стилю.

— Я знаю лише те, що це чергова перевірка для мене. Певно, я твоїй бабусі не сподобалася. Треба було тобі пошукати більш підходящу кандидатуру для цього, що ти задумав.

— Та байдуже, — легко непогоджуюсь я і підходжу до Іри позаду. Вона вже одягнена і лише розчісує перед дзеркалом волосся. Цілую в маківку і шепочу: — Головне, що мені подобаєшся.

Вона здивовано озирається, а я всміхаюся і йду до дверей у ванну.

Коли ми спускаємося на кухню, дідусь зустрічає нас веселим вітанням, а бабця темніша за грозову хмару. Насипає для нас приготовлений нею сніданок, про що неодноразово нагадує Ірі, а тоді, поки ми їмо, знайомить дівчину з меню, яке склала на сьогодні. Роботи там вистачає.

— Уявити не можу, як ми маємо встигнути, — розпачливо повторює вона.

— Я вам допоможу, — кажу. На душі в мене дуже приємно.

— Ти? Ти хіба не мав працювати дистанційно? — дивуються вони.

— Я затримав Іру зранку, то мені виправляти ситуацію. А попрацювати встигну — я сьогодні на телефоні. Подзвонять. коли буде щось термінове.

— Дожилася. Чоловік рятуватиме обід, — зітхає ба.

— Не дарма ж ти мене вчила. В житті все пригодиться, правда ж? — усміхаюся я.

— Хіба ж я могла подумати? — закочує очі, але не протестує більше. 

— Ну, командуйте, — весело прошу я після того, як ми завершили трапезу і прибрали зі столу.

— Мені ніколи тут з вами гратися. Треба зайнятися справжньою справою, — промовила бабця і взялася щось там колотити в глибокій мисці.

— О моя королево, я готовий виконати ваше найпотаємніше бажання. Наказуйте, — надягнувши на голову блискучу каструлю, я приклав черпак до грудей і з найсерйознішим виглядом звернувся до Іри. Вона дзвінко розсміялася.

— Почисти рибу... для початку, — підморгнула вона.

— Буде зроблено, о королево, — погодився я.

— Діти, — похитала головою бабуся.

Закінчивши з морепродуктами, я зацікавлено зазирнув через плече Іри, дивуючись тому, як спритно вона нарізає салат.