Глава 26. Олесь

Тримаючи контейнер з піцою, йду до авто. Віктор, мій водій, вже чекає, перед поїздкою оглядаючи, чи не спущені шини. А я почуваюся дуже дивно, ніби ті маленькі паляниці з начинкою гріють мені не руку, а саме серце. Ясно, що все це заради вистави перед бабусею, але до дідька приємно. Й особливо приємно, що Іра більше не сердиться. Принаймні мені так здалося, коли вона розімліла в моїх руках. Не пам'ятаю випадку, аби дівчата так реагували на мої поцілунки. 

Ні, авжеж я вмів завести кого забажаю дуже легко. Але річ у тім, що заводити Іру я ніколи навмисно не збирався. Все виходило якось само по собі, природно, ніби так і мало бути. 

Страшенно не хотів сьогодні йти на роботу. Певно, це взагалі вперше за все моє життя. Завжди обожнював це— зранку збиратися і їхати в світ бізнесу, що зустрічав мене здебільшого радушно. Але сьогодні я б з радістю попрацював би з дому. Але такої можливості не було. На дванадцяту в мене призначена важлива зустріч з власником потрібної мені ділянки. Якщо і цей проєкт вигорить, тоді я зможу не йти в офіс, скажімо, завтра і попрацювати дистанційно.

Та на сьогодні була ще одна важлива справа — розмова з Артемом. Треба з'ясувати, що вчора було, чого не пам'ятаю я, але пам'ятає Іра.

З цим я не зволікаю. Щойно приїжджаю на роботу, одразу прошу секретарку прислати до мене фінансиста негайно.

Друг дитинства з'являється за кілька хвилин. Він виглядає чудово. Не те, що я, який досі здаюся собі пом'ятим і трохи п'яним, хоч розум і ясний.

— Гарно посиділи вчора, так? — ще з порогу починає Артем. Він у гарному гуморі.

— Я щось спитаю тебе. Як друга. А ти мені відповісиш правду, — прошу, склавши руки перед собою на столі. Артем присідає на бильце крісла навпроти і киває.

— Ого,як все серйозно. Ну гаразд, мочи. Що так схвилювало нашого боса?

— Ти вчора залицявся до Іри? — кожне слово вимовляю чітко і роздільно. Усмішка на обличчі друга зникає.

— Що? Ти що бухий, Лесю? 

— Я не почув відповіді.

— З якого дива залицятися мені до твоєї Іри? Ми з дитинства дружимо! За кого ти мене маєш? Хіба я заслужив, щоб ти підозрював мене в такому? — він встає на ноги і нервово ходить кабінетом. — Я просто шокований зараз. З чого ти взяв це?

— Іра образилася на тебе, ось я і намагаюся зрозуміти в чому річ...

— Ах, ну якщо так, — він повертається до вікна. — І давно ти з нею, дозволь спитати?

— Недавно. А що це змінює? Є терміни, коли можна чіплятися до дівчини кращого друга? — з сарказмом хмикаю.

— Не чіплявся я до неї! Мене ображає, що ти так легко віриш малознайомій бабі і підозрюєш мене.

— Я просто намагаюся розібратися в ситуації. Я не допускаю думки того, що ти так вчинив би. Але навіщо їй брехати? — я зараз абсолютно щирий. Просто не уявляю, що було там за вечерею, що ховається від моєї пам'яті і розуміння.

— Навіщо? Та елементарно. Ти, друже мій, не січеш в теперішній бабах. Це в них фішка така — набити собі ціну. Не думав? — ну... Про це я не думав. Сенс Ірі набивати собі ціну? Щоб я заплатив більше? Та ні, маячня. Між нами домовленість — так. Пристрасть — так. Але більше нічого нема. Проте Артем цього не знає.

— Взагалі не хотів тобі казати, але ця твоя Іра... Не знаю, що ти в ній знайшов? — він кривиться, мов з'їв лимон. Мені вже не подобається, куди зайшла розмова. Встаю з-за столу і складаю руки перед собою.

— Це вже тебе не обходить.

— А як на мене, якраз дуже навіть обходить. Ти — мільйонер, красень, завидний холостяк, між іншим. Пам'ятаєш ще? — щось дуже він розійшовся.

— Якби ми були менше знайомі з тобою, подумав би, що ти ревнуєш. Ти вже вибач, чоловіки мене не цікавлять, — не міг не пожартувати я.

— О, гуморист прокинувся, — Артем же був сама серйозність. — Лесь, не дурій. Ти мій найкращий друг і тому я скажу: ти втрапив у пастку. Тобі може дати будь-яка, заходиш в клуб, тицяєш пальцем і отримуєш бажану. А ти тягнеш в батьківський дім оцю селючку. Вона гарна в ліжку?

— Артеме, зупинися. Я не стану з тобою її обговорювати, — зазвичай спокійний врівноважений я, зараз закипаю. Злість давить на горло. Не хочу зриватися. Але якщо він не припинить...

— Я намагаюся зрозуміти хоч якусь причину, чого ти приволік її до бабусі і тримаєш там. Май на увазі, сьогодні вона гонить на мене, завтра винними будуть твої рідні. А там не встигнеш озирнутися, як ти питатимеш дозволу сходити в туалет, вже пардон за слова. Але що ж, я попередив. Далі справа твоя, — він вчасно покидає кабінет, бо я вже ледь стримуюся.

До обіду не в стані припинити перекручувати нашу розмову в голові. Не можу зрозуміти, що саме так в Ірі дратує Артема. Вона красива сексуальна дівчина, нічим не гірше, а як на мене то й і в рази краща за хоча б ту Віку, на яку друг рівняє всіх інших жінок. 

Все це якось дуже дивно. Тим паче вона точно не зустрічається зі мною через гроші. Бо ми в принципі не пара.

Тут прострибує думка про те, що наше знайомство і та ніч були підставними. Але я тут же жену її. Бо то я заговорив з нею і запропонував грати свою дівчину наступного ранку. Підлаштувати таке неможливо.

На зустрічі з власником ділянки я нервовий, але зібраний. Присутність Артема дратує. Я просто не в стані зараз нормально реагувати на нього. Це дивує мене. Така гостра реакція, ніби він образив мою кохану. Іра хороша дівчина, але я не маю так палко переживати через неї. Врешті ми чужі одне одному.