Позапланове батьківство

Глава 24. Олесь

Прокидаюся від головного болю. Такого конкретного, як ніби мене вгатили якоюсь сковорідкою з усією силою. Відкриваю очі поступово. Одне.  Потім інше. Сонячний ранок затьмарують якісь дивні темні кола. Не одразу доходить, що то в моїй голові. Однак, і вони з часом стають все слабшими. Похмілля — річ страшна. Як каже Артем: "П'янство — це спорт, якому необхідні тренування". А в мене тренувань зовсім небагато, бо хоч і без спиртного в бізнесі ніяк, я все ж не зловживаю. А тому, коли вечір видасться "гарним", почуваюся наступного дня препаскудно. Розумію, що від кількох чарок на вечірці мені б так не було. А що ж тоді сталося і чого мені так хріново?

Роззираюся. Фокусую погляд на Ірі, яка сидить на кріслі неподалік і перебирає речі. Побачивши, що я не сплю, вона дістає якийсь шмат тканини, який згодом виявляється пеньюаром з мережива. Помічаю, що він був в неї відкладений на поручнях. Спеціально.

— Добрий ранок, — потираю очі.

— Добрий, — в її голосі дзвенить сталь. Хоч мої стосунки бутафорські, а ось отримувати наганяя буду по-справжньому?

— Що вчора було? — навіть трохи переживаю, питаючи це. Не уявляю, що почую у відповідь.

— Дивлячись коли, — вона ображено підтискає губки. — Слухай, я думала, ми обговорили всі деталі нашої домовленості.

— Ну так. А що сталося? — я навіть уявити не можу, що саме її так взбісило. Вона скидалася на абсолютно нормальну тиху не істеричку. Не думаю, що через дрібниці вона б так завелася. Передчуваючи серйозність розмови, я приймаю сидяче положення. І одразу ж про це шкодую. Відчуття, мов лечу у космос. Кімната перед очима попливла.

— На що ти розраховував, накупивши мені ось це? — вона знову розтягує перед моїми очима мереживо білизни. Сказати, що воно сексуальне, то нічого не сказати. Пеньюарчик ніби куплений у секс-шопі.

— Пробач, — зітхаю я. — Це секретарка. Вона не так зрозуміла моє доручення. В самого не було часу з'їздити до подруги... і тим паче на шопінг.

— Із розміром вона теж не вгадала, — хмикає Іра, але вже примирливіше, а тоді підходить до мене з великим кухлем. Вже відчуваю аромат квасу і на душі мені стає легше.

— Ти — золото, — щиро кажу їй комплімент. 

— Але передай, будь ласка, своєму другу, що я не дівчинка за викликом. Якщо ти дозволятимеш своїм гостям поводитися зі мною як з проституткою, я тут не залишуся! А то спершу оце мереживо, потім той збоченець...

Зараз не в'їхав.

— Про що ти? — здивовано перепитую. Іра зупиняється з квасом в руках, так і не донісши його до мене.

— Про вечірні закидони того твого... Артема, чи як його там. Він взагалі-то відверто чіплявся. Чи ти і того не пам'ятаєш?

— Артем? Чіплявся? Він не дозволив би собі такої поведінки з моєю дівчиною. Адже я не казав йому всієї правди.

— Вже не знаю, що ти там казав чи не казав, але це щира правда! А тобі не можна стільки пити, якщо пити не вмієш.

Конвульсивно намагаюся згадати вчорашній вечір. А саме ту частину, де ми вже були вдома. Картинки поволі спливають в пам'яті. Пам'ятаю, як їли неймовірний пиріг. Як ми нахвалювали талант Іри, особливо Артем, навіть руки їй цілував. Вона здавалася задоволеною, з таким захопленням спостерігала за тим, як ми наминали її страви. О, ще була наливка діда. То це через неї мені сьогодні так кепсько. Намішав усе, ось тепер і мучуся.

Згадую, як Артем мав залишитися на ніч, але тоді раптово передумав. Для нього викликали таксі, а я подякував Ірі і піднявся в кімнату. Й на відміну від вчорашньої ночі, одразу заснув. Про жодні приставання навіть натяку згадати не зміг. Все було дуже навіть культурно. Та й не посмів би він залицятися до моєї жінки. Є ж банальний чоловічий кодекс.

— Іро, ти мені все ж не дружина. Не треба розповідати що мені робити, а чого не треба, — прозвучало різкіше, ніж я хотів би.

— Ах так? Ну тоді хай тобі дружина квас подає, — відрізала вона і швидко пішла до дверей.

— Ти, певно, не так зрозуміла Артема. Він був люб'язний, але він такий. Він завжди такий. Людина-свято. Ще й напідпитку. В нього не було намірів залицятися до тебе. Він же як брат мені, — кажу їй вслід. Вона повертається. Очі палають образою.

— Я не брешу тобі! Але ти вже обрав, кому вірити, — різко виходить за двері. А я важко зітхаю і повзу в душ. Ні, ну вчинок Іри мене таки шокує. Авжеж, мені легше повірити Артему. Його я знаю з самого дитинства. А що я знаю про Іру? Окрім того, що ми переспали, навіть не познайомившись?

Переконую себе, що це не варто моїх нервів. Але на душі шкребуть кішки. Препогано. Препаскудно. Ніби я зрадник. Ніби мене звинувачено в тому, що приставав, а не Артема. І це ще добре, що я сам стримався. Все ж алкоголь вивільняє таємні бажання. Передбачаю, що ця ніч могла запалити вогнем пристрасті. Та мене все ж вирубило і за це дякую настоянці діда.

Прийнявши душ, я почувався свіжішим. Хочеш — не хочеш, а на роботу треба. В керівника нема вихідних. Та все ж авто я своє на візьму. Викличу водія від гріха подалі.

Одягнувшись, спускаюся вниз, на кухню. Господині десь запропастилися, але це лише на руку — одразу падає в очі кухоль з квасом, який забрала в мене Іра.

Прохолодний напій приводить мене до тями. Я прямо таки, як на світ народився. Вчорашні події згадуються все чіткіше і я ніяк не збагну, про що таке говорить дівчина. Жодних залицянь Артема. Втім, з ним я ще поговорю.




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше